Притча про нових Маккавеїв. Валерій Гаєвський

Чтение книги онлайн.

      Гедимін з усією силою вдарив себе по обтягнутому шкіряними панчохами стегну.

      – Годі, старий. Виконати волю Перкуна – не злочин! Ти не переді мною сидиш – на лезо долю королівства ставиш.

      – Милостивий княже, на лезо меча усі твої воло діння поставить Хрест…

      – Лиздейко, – підсумував великий князь, – вперше бачу, що твої пророцтва навіяні стражданнями. Ти віддав життя служінню нашим Богам і хочеш захистити передусім їх. Сперечайся відтак з собою, а не зі мною. Перкун не потребує ні твого, ні тим паче мого захисту. Іди з миром, Лиздейко. Звели войдилам принести сьогодні біля священного вогню щедрі жертви Перкуну. Шістьох баранів й одного бика візьмете з моїх табунів.

      Коли Криве-Кривейто у супроводі двох вілкатсів[36] дрібним підтюпцем подався виконувати волю Великого князя, Гедимін викликав писаря; його черговий лист Папі Римському Іоану XXІІ був взірцем християнської смиренності як і личило справжньому королеві.

      Священний вогонь на вівтарі храму Перкуна, висікаючи зливу сліпучих відблисків з крупних смарагдових очей ідола, надавав їм саме тієї грізної сили, якою і мав володіти бог-громоверожець, покровитель литовських лицарів. Височенна бронзова статуя із золотою головою була встановлена у храмі Гедиміном одразу після його сходження на великокняжий трон; її оточували накриті золотим дашком чотири могутні стовпи з мореного дуба, прикрашені густою тонкою різьбою, – ось таким чином гадав володар Литви вмилостивити Перкуна за важезну образу, вчинену Міндовгом. Тисячі літ у древньому капищі, спорудженому у священному гаю біля злиття рік Вільні й Вілії, не вгасав священний вогонь, над яким виріс дерев’яний храм; одного ж чорного дня ще на пам’яті батьків Лиздейки вчинено злочин, вага якого розчавить будь-яку людську істоту. Вогонь загашено, чотирикутна споруда з товстими кам’яними стінами поповзла над священним місцем високо вгору; князь Міндовг називав її «собором», але так тривало недовго – Перкун невзабарі жорстоко покарав його.[37]

      Вогонь цей могутніший усього, що є на їхній землі, земля ж могутніша за людину, і не вистояти литовцю супроти долі, якщо він не вдихатиме запахів рідної землі, якщо не повернеться до своїх основ завдяки землі до вогню, що пахне горілими бурштином, живицею й дубовими полінами зі Священного гаю. І ніколи й ніде не буває вогонь ближче до людини, а земля-закоханою у людину, як тільки тут, перед грізним уособленням Перкуна, милостиво приймаючого безкровні жертви.[38]

      На великих срібних тацях весталки[39] вносять нарізані великими шматками зварені баранину й яловичину, обкладені корінням трав зі Священного гаю й ставлять перед ідолом, аби Перкун теж взяв участь у священній трапезі.

      Білих баранів й бика зарізано жертовним ножем одним з найвправніших войдил[40] біля глухої західної стіни храму, там же м'ясо зварено у великих мідних казанах вуршайтами[41] й розкладено по тацях. А ось подати жертовні СКАЧАТЬ