Притча про нових Маккавеїв. Валерій Гаєвський

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ спальні – з глибоких дір на їхніх панцирах юшила густа кров, розтікаючись по коштовному паркету.

      У келії Великого Магістра знаходилося кілька тайників, обладнаних хитромудрими тривожними пристроями; у одному з них зберігалася герма Святої Варвари[16] й диптих[17] на її честь – на щастя Гросмейстера страшний нічний злодій взявся попервах хазяйнувати у іншій схованці, де зберігалися секретні листи Гросмейтера. «Це не дідько помилився, – відзначив подумки Ульріх фон Юнінген, – це Господь вчасно втрутився…».

      РОЗДIЛ ДРУГИЙ

      ВІЛЬНЮС. ЛИПЕНЬ, 1323

      Перкун,[18] либонь, добряче ганяв вельнаса[19] цього напоєного літньою красою долини Свинторога[20] вечора, бо ж не випадково у голові Великого князя Литовського Гедиміна вродилося кілька вельми слушних загадів й думок. Накинувши поверх шовкової пурпурової туніки теж пурпурову[21] атласну мантію, прикрасив голову королівською короною й звелів головному дворецькому, аби до нього негайно з’явився Криве-Кривейто[22] Лиздейка, якого після розгрому хрестоносцями поселення Ромів[23] разом з іншими численними жерцями поселив біля Замкової гори, аби вони день і ніч берегли священний вогонь у храмі Перкуна, зведеного ще Міндовгом[24] а, головне, завжди були під княжою рукою.

      Таємнича гра із життям, якого керував Верховний жрець, оберталося не лише довкола діяльності войдил,[25] він також ревно опікувався вкрай потрібному Великому князеві щоденними заняттями путтонів,[26] пустонів,[27] вейонів,[28] жваконів,[29] сейтонів,[30] канну-раугісів[31] й зільнеків.[32]

      Лиздейка постав перед Гедиміном у грубому домотканому балахоні зате на крупній, вибіленій довгими літами голові яріла золота митра, дарована йому Великим князем після пророчої розгадки його віщого сну у долині Свинторога.[33]

      – Милостивий князю, уклін тобі з вечором, – привітався Верховний жрець.

      – Добро й тобі, волхве Перкуна, з приходом.

      – Великому богу воїнів я слуга, а тобі, милостивий княже, раб, то й повинуюся.

      – За це я й шаную нашу правічну віру, – зичливо відказав Гедимін й жестом правиці припросив старця присісти на застелену парчою широку дубову лаву під вузьким вікном зі стріловидним верхом.

      Бо ж верховні жерці візантійського Бога навіть князів вважають своїми рабами. А папа Римський цілим світом багне правити.

      Жрець вкляк на лаві, а Гедимін ходив перед ним по князівській палаті туди й сюди.

      Криве-Кривейто здогадувався: навіщо його, непохитного сторожа древньої віри, головного провісника, кликано до володаря, котрий вже сягнув такої могутності, що титулує себе «Королем СКАЧАТЬ