Князь-варвар. Ігор Макарук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ як Мечислав, щоб міг у повній мірі продовжити справу, розпочату Шуйцями у Переяславі.

      Лют Дзвенимирич мав всі можливості стати справним воїном, але посадник не бачив у синові відповідної кріпості духу, яка була притаманна усім Шуйцям і яка є у Добромирового байстрюка. І це турбувало Дзвенимира, адже якщо Лют не зможе проявити себе як завзятий ратник, на нього ніколи не зверне свою увагу Великий князь.

      Саме з цієї причини завжди Дзвенимир брав із собою сина на всі великокняжі ради, щоб його бачили, знали в обличчя. Але цього разу Лют категорично відмовився від поїздки, добрим чином не пояснивши батькові причин свого вчинку. Дзвенимиру це не сподобалося, адже він вважав, що відсутність сина може впасти комусь у око, але вдіяти нічого не зміг. Лют залишився у Переяславі.

      Те, що Дзвенимир їхав на великокняжу раду, у тому не було нічого дивного. Він посадник і його беззаперечний служивий обов’язок бути присутнім на таких забавах Великого князя. Дивиною було те, що на раду їхав старий боярин Добромир Поклінний. Вперше за останні п’ять літ Великий князь покликав колишнього переяславського посадника на свою раду. Чому саме тепер Володимир згадав про колишнього, можливого свого тестя, нікому не було відомо. Прищуривши повіки, з-під лоба Дзвенимир поглянув на старого боярина, якого одночасно і шанував, і остерігався.

      Добромир наче відчув на собі чийсь важкий погляд, повернувся і зустрівся віч-на-віч із Дзвенимиром. Старий боярин, не підозрюючи про важкі думи Шуйці, приязно йому усміхнувся і кивнув головою. Дзвенимир вчасно схаменувся і також відповів люб’язною посмішкою колишньому посаднику переяславському.

      На відміну від свого двоюрідного брата, теперішнього посадника переяславського, Добромир не одягся, як воїн. На ньому був простий, можна навіть сказати скромний одяг боярина. Це також всіх здивувало, тому що було відомо, як вишукано, на візантійський манер, полюбляє одягатися Добромир. А тут скромний сірий довгий плащ поверх короткої, вище колін туніки, яка була підперезана шкіряним поясом. З-під туніки виднілися темні шкіряні штани, зручні для верхової їзди. На голові у боярина була тепла шапка із узорчатої тканини, внизу облямована хутром.

      Добромир дослухався до ходи свого коня, в такт погоджуючись рухам тварини. Час від часу боярин все щільніше і щільніше намагався закутатися у свій плащ. Напевно холод почав діймати тіло старого боярина. Поряд, як і годиться, із Добромиром знаходився його син, волхв Святовид, який сонно погойдувався у своєму сідлі.

      Одягнений Святовид був у традиційний одяг подорожуючого волхва. Білий довгополий плач з широкими довгими рукавами та відлогою, яка переходила у капюшон. Плащ було вдягнено на сірого кольору сорочку, яка мала спереду, навколо застібки, орнаментну вишивку. Та вишивка не була простою, а мала у собі певні знаки, які були наповнені таємничим сенсом, який був зрозумілий лише посвяченим.

      – Ти не боїшся впасти СКАЧАТЬ