Князь-варвар. Ігор Макарук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ зі своєю коханою дружиною. Ну і, звісно, Боги. Всі інші могли лиш гадати, як провів ніч їхній командир. Хоча, можливо, у декого із воїнів і була якась доля правди у тих здогадах, які вони самі собі малювали, але істинних причин такого стану Мечислава ніхто не знав.

      «Здається, Мечислав не хоче нікуди їхати і все робить, щоб затягнути час», – промайнула тоді думка у Святовида, який зовсім іншими очима дивився на свого брата і розумів, що не все так просто у житті когортного командира.

      Але ще на якусь мить Мечислав зайшов у свої покої і, вийшовши з них одягнений у повне військове спорядження, зітхнувши і наче нехотя, скомандував шикуватися до виїзду. Шикуватися довго не прийшлося, адже всі і відтак були готові рушити у путь. Але раптом зойкнув Добромир. Старий боярин згадав, що перед виїздом не всі дав розпорядження для Ладомири, тому велів на хвильку затриматися, пославши служку за дружиною Мечислава.

      Всі присутні, особливо дружинні воїни, з цікавістю чекали появу красуні, дружини командира. Всі хотіли побачити втому на обличчі жінки, щоб переконатися, що їхні здогади є істинними.

      Але переконатися у тому нікому не судилося. Час ішов, а Ладомира не з’являлася. Тоді Добромир, розуміючи, що затримує ватагу з виїздом, покликав до себе ще одного служку і велів йому слово у слово передати його розпорядження Ладомирі. Служка вислухав і, кивнувши головою, зник за дверима боярського обійстя. Після цього кавалькада риссю рушила у бік брами, через яку полишили переяславський дитинець.

      Ранок видався прохолодним. Легенький мокрий сніжок почав вночі притрушувати землю, вкриваючи її світлим покривалом. Але білий покров тримався недовго. Під натиском ранньої весни, з першими промінчиками сонця сніг відразу ж почав розтавати, змішуючись із піском, перетворюючись на болото. Те болото вилітало із-під копит кавалькади дружинних воїнів.

      Їхали не спішно, зрідка припускаючи алюром, а так коней тримали в узді, зважаючи на небезпеку, яка після вчорашніх подій могла чатувати на подорожніх. Мечиславу, який очолював кінний загін, не хотілося наражатися на небезпеку. Він жадав без пригод добратися до Вишгорода. Саме там, у великокняжій резиденції мала відбутися очікувана Велика рада мужів землі нашої рідної.

      Сама рада мало цікавила когортного командира. Такі зібрання часто влаштовував Великий князь. Мечислава більше цікавив гучний бенкет, який завжди після Великої ради влаштовувався для бояр і дружинних командирів. Якесь сіре і гнітюче відчуття оселилося у душі Мечислава після проведеної останньої ночі з коханою дружиною і він сподівався, що ввечері хмільний мед у компанії воїнів зможе розвіяти його неочікувану журу.

      Поряд із Мечиславам їхав, чомусь із стурбованим виглядом, посадник переяславський Дзвенимир Шуйця. Дзвенимир був одягнений як воїн. Голову посадника покривав шолом з невеликим нерухомим нанісником спереду. Поверх цупкої полотняної сорочки була одягнена дорога металева кольчуга із іменними відзнаками роду Шуйця. Кольчуга СКАЧАТЬ