Іловайськ. Розповіді про справжніх людей. Євген Положій

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Дімоне, я перезаряджу, ми вже поруч! Все, готовий, давай! Фігач, щоб і голів, падли, підняти не змогли! – але вогонь у відповідь, однак, не припинявся, і по броні періодично цокотіли кулі.

      Гуркіт бою неможливо передати достеменно. Потік звуків, що хаотично видає стрілецька зброя, робота автоматичних гранатометів і підствольників, вибухи гранат, рик двигунів танків та іншої техніки, крики людей – живих і поранених, стогін помираючих – із цієї какофонії кожен боєць обирає для себе тільки найважливіші, найголовніші, ті що мають значення тільки для нього, звуки. Звуки, які можуть урятувати або забрати його життя. Це може бути тільки один звук, що має вирішальне значення саме в цю мить, тільки один, найголовніший.

      – Дімоне, здається, в мене влучили! – Кабан почув необхідний для нього звук надто пізно через брак досвіду, замість звичного «цок-цок-цок» – «хлоп-хлоп-хлоп» по бронежилету.

      Він засунув руку під «броник», помацав живіт – тільки піт, крові немає, захист витримав. Тією ж рукою смикнув магазин на перезарядку – розбитий і прострелений:

      – Сука! – адреналін зашкалював. Прокричав у башту: – Ану, гупни туди!

      – Не можу, братан, башту заклинило! – як завжди, у найпотрібніший момент.

      – Та хоч чимось насип на них! – у цей момент з бетеера щодуху затарабанив кулемет.

      Кабан, щоб прикрити спину, щільно притиснувся до відкритої кришки люка. Можливо, саме це і врятувало його від смерті в той момент. Цок-цок-цок-цок-цок – щільна черга. «Чому ззаду, звідки сепари взялися звідтіль? – майнула думка. – Чому сепари і спереду, і позаду?» Розвернувся подивитися – і тут же отримав чергу з автомата, яка влучила в бронежилет, поміж лопаток. Огледівся, намагаючись побачити, вгадати, звідки стріляють, відповісти, і в мить отримав тупий удар у лівий бік, в незахищене місце.

      – Дімоне, в мене влучили!

      Анишкін схопив Кабана за руку і різким, вправним рухом скинув його з броні. Удару від падіння Кабан не відчув. Приземлився, зробив два поштовхи ногами – подалі від бехи, під кущ за пагорб, і тільки там засунув руку під бронежилет і вліз у липку кров. Подивився на червону долоню – болю не відчував, відчував лише бій – полетіли гранати, застрочив кулемет нацгвардійців, тільки вже чомусь по самих нацгвардійцях. Очевидно, сепари знищили кулеметника і гранатометника, закидавши гранатами, а зараз з їх же позицій атакували українців. Кабан гостро відчував свою потребу в дії. Він не думав ні про рану, ні про смерть. Він мав тільки два виразних бажання: покурити і взяти до рук кулемет. А краще і те й інше одночасно, але він не міг навіть поворухнутися, щоб дістати індивідуальний пакет – ліва сторона тіла заніміла. Знову почув вибухи гранат, після чого кулемет заглох. Одразу до нього підскочили Анишкін і ще хтось:

      – Куди тебе?

      – А я знаю? Десь тут, – Кабан тицьнув підборіддям у лівий бік.

      Розстібнули «броник», розірвали майку:

      – Жити СКАЧАТЬ