Іловайськ. Розповіді про справжніх людей. Євген Положій

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ зросту, повненька, акуратна, кругле личко з кирпатим носиком, русяве волосся, світлі очі. Симпатична дівчина.

      – Мене Нюсею звати.

      – Сергій, можна Сірий. У тебе сигаретки не знайдеться? – запитав Кабан найголовніше.

      – Знайдеться, тільки тут палити не потрібно, сьогодні я на чергуванні. Головний, якщо запах почує, то і тобі випише, і мені – по саме не хочу. Сірий, в Амвросіївку півгодини тому сепари зайшли.

      Кабан ледь не вискочив з ліжка, але різкий біль повернув його назад:

      – Не може бути! А наші де?

      – А ваші вже дві години, як виїхали.

      – Як виїхали?

      – На машинах, як же ще? Сепари осатаніли зовсім: Ашота заарештували, який вам на заставу харчі возив, порожню заставу гранатами закидали. Дуже злі через учорашню колону, вони вас розраховували оточити, замість цього ось – показали на двох сплячих сепаратистів.

      – Нюся, що робити?

      – Я не знаю!

      – Як же ти не знаєш. А хто знає? Мені ж хана!

      – Хана, якщо знайдуть. Я на чергуванні сьогодні. На пропускному – Вікуся, подруга моя. Заховаємо тебе де-небудь, не бійся.

      – Та я і не боюся, – сказав Кабан неправду. Насправді він боявся, він дуже боявся потрапити в полон, бо в полоні йому не жити, а страждати і помирати повільною страшною смертю. І нічого він зробити зараз не міг, оскільки лежав знесилений і нерухомий, хіба що попросити Нюсю ввести у вену кінську дозу снодійного. Розгублено дивився на стіну, що дуже давно фарбували в блакитний колір, – фарба поблякла, порепалася і роздулася, від чого Кабанові стало ще більш бридко і холодно, хоча на вулиці з самого ранку припікало до тридцяти і в палаті з обідньої пори стояло, без жодного поруху, розпечене повітря.

      Повільно, наскільки дозволяли сили, Кабан витягнув з-під ліжка сумку, дістав звідти синій, з двома білими смужками спортивний костюм і чорну футболку, кректячи, перевдягся, а форму і берці склав назад у торбу. Увечері Нюся зайшла зробити уколи, забрала сумку і порадила виспатися. І правильно порадила.

      А рано-вранці, не було ще і шостої, вона смерчем увірвалася в палату:

      – У нас гості! Тебе шукають, вони знають, що ти тут!

      Петруха і Ілліч солодко спали, похропуючи, на животах.

      – Що робити? – Кабан прокинувся миттєво. Невідомо, звідки у нього взялися сили, він підвівся з ліжка і повільно-повільно пораненим равликом поповз по стіні до виходу.

      – Веди мене в операційну, вони туди не зайдуть.

      – Ти що, Сірий, яка операційна? Наш головлікар – головний сепаратист в Амвросіївці, він учора тут цілий вечір площею з прапором «денеер» скакав!

      – Так він же мене оперував! Я ж кричав ще, пам’ятаєш, поки наркоз не взяв: «Як ми їм дали, козлам!» – розповідав, як я з кулемета сепарів мочив!

      – Ну, як лікар і людина він нормальний, але не на нашому боці. Сам він доповідати про тебе не піде, але якщо запитають, він правду скаже.

      – Але СКАЧАТЬ