Руфін і Прісцілла. Українка Леся

Чтение книги онлайн.

      Я б за щастя

      вважав, якби ти в мене оселився.

      Ми ж, таточку, давно тебе просили.

      Е ні, не вдався я до того зроду,

      щоб тут у Римі жити. Не тепер

      мені й звикати. Вам що інше, звісно,

      ви молоді, – тебе, Руфіне, слава,

      шаноба людська вабить, а тобі

      либонь, після сільської глушини

      Рим очі осліпив. По правді, зятю,

      тебе вона уборами руйнує?

      Ні, батьку. Ми обоє більше вдома,

      при хатньому багатті сидимо.

      Дочку за се хвалю. Вона у мене

      поведена по-старосвітськи: вдома

      найкраще місце жінці. А тебе

      за се хвалить не можу, – ти повинен

      ще послужити Римові чимало,

      щоб заробити право на спочинок.

      Се я тепер засів на господарстві,

      а змолоду ж і я служив державі,

      хоч і не в Римі.

      Та… служив і я…

      вже дослужив…

      Ще рано, сину, рано!

      В теперішні часи служити трудно.

      Лінивий служби легкої шукає,

      я за Руфіном лінощів не знав.

      Він не лінивий, тату.

      Не подоба

      громадської роботи оминати,

      ще хто готовий поговір пустити,

      неначе ти вступив до тої секти,

      що млявість прищепляє та байдужість,

      недбайність про державу і громаду.

      Я не боюсь ніяких поговорів.

      Даремне, сину. Дбати всяк повинен

      про добру славу.

      Видно, любий тестю,

      що ти давно вже в Римі не бував,

      а то б ти знав, хто має славу в Римі

      і що ту славу може дати.

      Пане,

      оце прибув шляхетний Кай Летіцій,

      за пізній час він просить пробачення.

      Для друзів час не пізній. Я прошу.

      Здоров’я й щастя вам.

      Руфін і Прісцілла

      Вітай нам в домі.

      Панотче гідний, радий я спіткати

      тебе так несподівано.

      І я

      випадком сим утішений немало.

      Перейдем, може, до мого табліну?