Руфін і Прісцілла. Українка Леся

Чтение книги онлайн.

      Я не про слуг кажу… я б сам ходив…

      Але ж, мій друже… прикро се казати…

      та що ж… ти знаєш сам… ти там чужий…

      Я знаю, я чужий… та я б лишився

      стояти за порогом катакомбів

      так, як стою вже здавна за порогом

      душі твоєї, тільки ж боронити

      тебе хоч до порога я здолаю,

      дарма, що я чужий…

      Прости мені,

      не хтіла я тебе вразити словом.

      Я знаю, ти здолаєш боронити,

      а хто ж тебе самого оборонить?

      Мене? Я хтів би знати, хто посміє

      напасти на Руфіна?

      Хто? – Закон.

      Коли побачить хто й подасть до суду,

      що ти вчащаєш на нічнії збори

      громади потайної, – не вборонить

      тебе ні зброя, ні одвага знана,

      ні рід патриціанський… О Руфіне!

      не можу я такого допустити!..

      Там чоловік якийсь прийшов до пані.

      До мене, може?

      Певно, хто з братів.

      Веди сюди, се ти не розібрав.

      Мир сьому дому!

      Мир тобі, мій брате!

      Чом ти не був на службі божій?

      Що ж се?

      Хіба Руфін вже наш?

      Ще ні, на жаль.

      Так що ж ти так одверто?

      Чоловік мій

      не зрадив ще нікого і не зрадить.

      Як ти непевний, то й мені не вір, —

      нічого я не крию від Руфіна.

      Та я піду, щоб вам не заважати.

      Ні, все одно. Гадаєш, я за себе

      злякався, як спинив твою жону?

      Я дбав за спільну справу. Що ж до мене,

      я ідолянам не вступаю з шляху,

      не час тепер мовчати. В нас тепер

      іде свята війна за оборону

      небесної держави, і боротись

      ми всі за неї мусим до загину,

      хто чим здолає, – хто вогнистим словом,

      хто вчинками проречистими. Горе

      байдужому! Лиху полову спалить

      господь своїм вогнем.

      Лиха полова,

      то се, либонь, – такі, як я?

      Із Савла

      бог Павла виявив[2], то й над тобою

      ще, може, бог колись СКАЧАТЬ