Тигролови. Іван Багряний

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      Дівчина подала Григорієві червону чарочку.

      – А бери, синку. Це таке зілля, що й мертвих підіймає. Стривай! Дай же й мені щось, дочко!

      Дочка метнулась і принесла батькові таку ж чарочку, але вже білу.

      – Це однакове, синку, тільки в тебе приготовлене для тебе, а в мене – звичайне, там його цілий туязь, і ми його з тобою вип’ємо десь, еге ж.

      – Що це ти, старий, розгомонівся. То все мовчиш, як пень, а це… Швидше вже! У хлопця рука заболіла. Пий, синку, та лягай, хай йому, цьому дідові…

      – Стривай, бабо! Геройське діло не кожен зробить і за це, від’їжджаючи, я хочу для годиться випити… Грицьку! Коні готові?

      Чорнявий високий Грицько стояв поруч і з посмішкою дивився на нього.

      – Готові, батьку.

      – Добре. Ми поїдемо, а ти будеш лежати собі. Як тебе звати?

      – Григорій.

      – Чув? – це до сина. – Добре. Зовсім добре. Я б тебе й не питав, та таке, бач діло трапилось… Нумо ж, сину! – Підніс руку. Цокнулись. – Будьмо!

      Григорій пожартував:

      – А за віщо ж пити?

      – Пий…

      Випив Григорій. Спирт, вогненний, та чомусь гіркий. По жилах потік вогонь. Випив дід, витер вуса, а тоді:

      – Оце, сину, за дочку, що ти її мені вирятував, і за тебе, що тебе вона вирятувала… Будь же здоров…

      Григорій витріщив очі, переводячи їх то на одного, то на другого. «За дочку, що врятував? За яку, де?»

      Мати подала рибу на тарелі:

      – Їж, їж, синку.

      Риба тая біла та сита.

      – Ну, а нам пора, – обізвався дід до сина, закусивши. Устав із-за столу, перехрестився. Надів шапку.

      – Дивися ж мені, стара…

      Простояв ще біля порога, подумав, подивився ще раз з-під волохатих брів на хворого і сказав:

      – Ти тут, вдома. Зрозумів? На багато верстов кругом тут тільки праліс та звірі, а людей нема. Чи втямки? Я ще не знаю, хто ти, але моя хата – твоя хата. Лежи ж собі. Такий тут закон. Наш закон. Навіть коли б ти був не християнська душа, а якийсь гольд чи навіть кореєць, то й тоді цей закон по твоїй стороні. Будь же веселий і щасливий… Гайда!

      Відтак вийшов із хати, за ним син.

      Десь у дворі зацокали підковами коні. Заскавуліли радісно собаки. «Нерпа! Заливай! А, вражі діти, – добувався знадвору дідів голос. – Вже, вже їдемо…»

      Тупіт зірвався з місця, пройшов поза хатою і швидко затих, віддаляючись.

      Григорій хотів розпитувати, він хотів про все довідатися, але міцна горілка і те зілля, що в ній, і риба та, що він з’їв – якась чудна та сита, – і всі ті нервові стусани, що пережив сьогодні, – все це його обтяжило, зробило млявим. Думки ще вовтузились, але важка втома, непереможний сон і спокій підступили і збороли його… По короткій боротьбі він здався. Змикаючи очі, бачив лиш, як дівчина ходила по хаті, мов пливла, ставна та горда і заразом насмішкувата…

* * *

      Сонце залляло стіл і ткало золоті прошви на білій скатертині. На столі сиділо СКАЧАТЬ