Москва 2042. Володимир Войнович

Чтение книги онлайн.

      – Ось і працюй із такими! – зітхнув Букашев. – Проколюються на будь-якій дрібниці. То ось що я тобі скажу. Ти знаєш, я ідіотом ніколи не був. У всіляку високу маячню не вірив. Але й брехати тобі мені зайве. Немає жодного резону. І якщо я кажу про шанси, то цю справу якось я обмізкував. Та й не тільки я. Ти, я знаю, про наше керівництво дуже кепської думки, але повір мені, там також є люди, у яких шарики крутяться.

      Я збігав по малій нужді.

      – Знаєш що, – сказав я, повернувшись, – я не знаю, крутяться у вас шарики чи не крутяться, я знаю тільки, що все це не має жодного значення. Система зогнила, скостеніла, ви все це самі добре знаєте, але на жодні позитивні дії вже не здатні.

      – А ось у цьому, старий, ти і помиляєшся! – з несподіваним запалом заперечив він. – На щось ми здатні. І щось зробимо.

      – Що ви зробите? – позирнув я на нього упритул.

      – Деякі ідейки маємо, – сказав він, не відводячи очей. – Але справа, як ти сам розумієш, серйозна. У такій багатоходовій комбінації, як не помилитися. От якби можна було зазирнути наперед років, скажімо, на п’ятдесят-шістдесят і дізнатися, що зі всього цього вийшло. – І він уважно поглянув на мене й засміявся.

      Звичайно, остання фраза мене насторожила. Була вона сказана випадково чи з натяком? Якщо з натяком, то чого Букашев хотів від мене?

      Я чекав від нього подальшого розвитку теми, але він про неї наче забув і знову розпитував мене про моє життя, мимохідь розповідаючи й про своє.

      Потім запитав про мої плани на літо, і я не зрозумів, це запитання він поставив із якоюсь задньою думкою чи просто з цікавості. Щоб себе ніяк не викрити, я сказав, що, взагалі, збираюся відпочити і, можливо, найближчим часом махну кудись… Ну, скажімо… (я ляпнув перше, що спало на думку) в Гонолулу.

      – Гонолулу! Гавайські острови! – замріяно промовив Букашев. – Ти знаєш, де мене тільки не носило, а на Гавайях ще не бував. Напевне, гарно там. Пальми, сонце, море й гавайки з гавайськими гітарами. Слухай, а ти мою колишню любов давно бачив?

      – Давно, – сказав я.

      – Кажуть, вона вдарилась у релігію.

      – Із часом люди змінюються, – сказав я ухильно.

      – Дурня! – СКАЧАТЬ