На розпутті. Борис Грінченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ що я так гарно стрибаю. Всі ж казали що я роблю гарно, а татко каже, що ні, ще й прогнав.

      Незабаром після цього батько вмер, але випадок сей зоставсь у Гордія в голові. І коли тепер дядько казав, що він, Гордій, малий та дурний, то хлопець нітрохи йому не вірив.

      – Який же я малий, коли я більший і дужчий од усіх хлопців? Який же я дурний, коли всі хлопці кажуть, що я дуже розумний?

      Се дядько не тямить, який він, Гордій, розумний.

      Гордієві було дев'ять років, як одного разу він з хлопцями заліз на чужу пасіку, що стояла в степу, серед невеличкого степового гайка. Гордій давно вже марив добути меду і ось цього разу, набравши сірників, а хлопцям звелівши принести губки, зважився підкурити бджіл. Але тільки заходився був це робити, як перед його став нижчий за його, але кремезніший чорнявий хлопець, одягнений по-панському, хоча й озвавсь до його по-простому:

      – Що вам тут треба?

      Гордій озирнувсь на своє військо і відмовив:

      – Меду.

      – Як же ви можете брати чуже? – спитався зовсім спокійно хлопець.

      Чуже? Гордій зовсім не подумав, що це чуже… А хлопець додає:

      – То ви хочете красти?

      Красти? Ні, цього ніколи Гордій не хотів. Він спалахнув. Йому хотілося б гостро відмовити, але він не міг, бо почував, що хлопець каже правду.

      – Гайда, хлопці, назад! – скрикнув він.

      Хлопці послухались, але знехотя: вони не розуміли, через віщо їм, коли вже не можна було взяти меду, так хоч не попобити цього чорнявого бісеняти? Вони сказали про це Гордієві, як уже одійшли від пасіки далеко.

      – А, мовчіть! Ви нічого не тямите! – сердито відмовив Гордій.

      Гордій часто гримав так на хлопців, і вони до цього позвикали, але сьогодні це їх уразило – мабуть, тим, що верталися нездобихом і що вважали себе за правих. Але ж іще більше вразило їх те, що другого дня Гордій до їх не вийшов, не вийшов і третього, і четвертого дня…

      А Гордій тим часом багато дечого зробив. Пішовши від хлопців він усе думав про того «чорнявого» та сердився на себе, так збентежився перед їм, поступився назад. Він злував увесь день, а другого дня його потягла якась надзвичайна цікавість знов до пасіки. Він підійшов тихо і глянув з-за тину. Гоние сяло ясно, золоті бджоли бриніли проміж вуликами, під гіллястою грушею у холодку сидів «чорнявий» і дививсь книжку. Гордій якось поворухнувсь, суха гілка тріснула, і чорнявий почув.

      – Тікати? О ні! – подумав Гордій і випроставсь.

      Чорнявий побачив його, трохи наче здивувався, згорнув книжку, устав і підійшов ближче.

      – Що тобі треба? – знов спитався він, як і вчора.

      – Я зовсім не бажав красти в тебе мед! – одмовив Гордій зважливо.

      Чорнявий трохи підняв брови вгору – мабуть, здивувавсь – і відмовив:

      – Але ж ти прийшов по його.

      – Ти думаєш, що мені нічого їсти? – скрикнув Гордій.

      – Ні, в тебе їсти є що, – я знаю! – відмовив чорнявий.

      – А ти звідки СКАЧАТЬ