Прапороносці. Олесь Гончар

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ монополія. Всі наші недокурки визбирали по дорогах, а кажуть – Європа.

      Брянський теж потерпає без курива, але стоїчно зносить свої муки. Шовкун легким рухом зібрав посуд, перемив, перетер, і хоча сам він обертався повільно, проте робота в його руках якось ішла сама собою, швидко й до ладу.

      Уже він все зробив і знову стояв вільний та, переступаючи з ноги на ногу, несміливо поглядав на старшого лейтенанта, якого, видно, обожнював.

      – Да, обкурились, – скаржиться, нарешті, і Брянський. – Хоч би раз оце потягти.

      – Товаришу гвардії старший лейтенант, – зрадівши, обзивається Шовкун своїм ласкавим, проникливим голосом. – Я трошки маю… У конверті прислала…

      – Килина? – кричить Сагайда. – Та чого ж ти мовчиш? Давай мерщій! Закурили.

      – Шовкун! – гукає Сагайда, пожадливо затягуючись. – Хіба це тютюн? Це якась мерзота!

      – То я трохи буркуну підмішав, – виправдується Шовкун. – Наші хлопці всі буркун курять. Він пахучий. А румуни багато його розвели на своїх полях.

      – Нудьга, – каже через деякий час Сагайда. – Ненавиджу оці оборони. Копай і копай без кінця. Святе діло наступ. Я тільки тоді й відчуваю, що живу, коли наступаємо. Черниш!

      – В чім річ?

      – Дай мені адресу якої-небудь учительки або агрономші.

      Черниш дивується.

      – Для чого?

      – Напишу їй листа. Виллю душу.

      Це в Сагайди манія. Він пише багато, куди попало і кому попало, з єдиною метою – одержати фотографію. Якщо ж він досягає свого, то кілька днів ходить, розмахуючи карткою, показує кожному свою дівчину, якої ніколи не бачив і, напевне, ніколи не побачить.

      – Але я знаю, – раптом додає він, хмурніючи, – це вона не свою вислала.

      – Чому не свою?

      – Бо сама вона – ряба!

      – Ти ж її не бачив.

      – Все одно – ряба!!

      Тоді його не чіпайте. Він сердито заховає фото у свій гаман і надовго замовкне.

      Чернишеві все це здається легковажним блюзнірством.

      – Я не розумію, – каже він, – як можна писати людині, якої зовсім не знаєш?

      – А що ж мені, по-твоєму, робити? – кричить Сагайда. – Скажи, що мені.робити? Добре, що в тебе є там якась узбечка, якась там селям-алейкум, що жде тебе, збираючи бавовну і співаючи «Темную ніч».

      – Кожного хтось жде.

      – Кожного! Мене ніякий чорт не жде.

      – А дома?

      На обличчі Сагайди появляється злісна гримаса, а губи починають дрібно тремтіти.

      – Мій дім, брате… вітер розвіяв! І він розповідає свою історію, давно вже відому всьому полкові.

      – Ти ж, мабуть, не знаєш, що наша дивізія носить ім'я мого рідного міста, – з гонором каже Сагайда. – Не знаєш? Так уяви: це моє рідне місто, і мені ж самому випало його визволяти. Це вже скоро рік вийде, еге ж. Брянський?

      – Через три тижні – якраз рік, – подумавши, каже комроти.

      – Надвечір СКАЧАТЬ