Твердиня. Максим Кидрук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ баддіс, замовлення прийнято. – Ґрем дістав пляшки і зачинив холодильник.

      Тим часом чех розпакував чипси, а росіянин взявся готувати свої фірмові сухарики, обсмажуючи кубики чорного хлібу зі шматками бекону та посипаючи їх спеціями. Починався один із найприємніших і однозначно найлегший етап великої подорожі – планування.

      XI

      18 березня 2012 року, 16:26 (UTC+1)

      Вілла Бенгта

      – Значить, на цей момент у нас лишилося три варіанти, – почав Сьома. – Ісландія, Мексика і Кенія.

      За вікном швидко сіріло. Почався тихий дощ, безшумно цяткуючи шибки сріблястими краплями. Ґрем, Ян і Сьома розсілися на Г-подібному дивані, що тиснувся до перил сходового прольоту. Левко розташувався на старезній табуретці з протилежного боку стола. Оскільки кормова частина українця, наче у борця сумо, досі була замотана мокрими рушниками, на диван хлопця не пустили. Скраю столу висилася така ж ветха, як і табурет, настільна лампа з абажуром (єдине ввімкнене джерело світла у вітальні), в центрі стояли два ноутбуки і лежала ціла купа роздрукованих карт, фотографій і статей. Біля кожного хлопця тулилися тарілки з закусками, а також пляшки з пивом. У кімнаті панував затишний півморок і смачно пахло сухою деревиною.

      – Так, три, – підтакнув Ян. – Я за Ісландію. – Глибоко в душі чех не вважав себе справжнім бекпекером. Матрацником він не був, але кайфу від ночівлі в копійчаних хостелах не ловив.

      – Що в тій Ісландії? – підняв руки Ґрем. – Я хочу до Кенії, там дика природа, там круто…

      – …і там скажено дорого, – доказав Ян, закидаючи в рот апетитний сухарик. – Я дивився по сайтах: одна машина може обійтись у сотню баксів на день. І хостели недешеві.

      – Пф-ф… – фукнув мулат, для якого гроші ніколи не були проблемою.

      До вчорашнього дня Левко хотів поїхати в Мексику, особливо на півострів Юкатан – помандрувати по містах, що лишилися від майя, проте зараз мовчав, очікуючи, що скаже Сьома.

      – Почекайте. – Семен поставив ліву долоню перед Ґремом, а праву перед Яном. – Я хочу запропонувати четвертий варіант. – Росіянин дістав намальовану Ґуннаром карту, розгорнув її на столі і переповів американцю й чеху подробиці позавчорашньої розмови зі старим художником.

      Коли Сьома закінчив, хлопці по черзі взяли мапу до рук і роздивились її.

      – Ти гадаєш, це Паїтіті існує? – Мулат із недовірою покосився на Семена.

      – Я знаю не більше, ніж ти, Ґреме, – ухильно відповів росіянин. Дістав з файлу, що лежав на столі, три аркуші А4 і роздав друзям. – Тут я стисло виклав достовірні, перевірені факти, що стосуються Паїтіті. Ознайомтесь.

      Левко здивовано глипнув на товариша. Він знав, що Семен нишпорив по Інтернету в пошуках інформації, але подумати не міг, що все настільки серйозно. Сьома поводився, наче директор ЦРУ на суперсекретному засіданні в Ленглі, штат Вірджинія.[61] Від цього тягнуло на сміх (особливо зважаючи на смішно викривлену голову), але водночас – якимось дивним чином – Семенова статечність налаштовувала хлопців на серйозний лад.

СКАЧАТЬ