Шовковий шнурок. Володимир Малик

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      Вони відчинили важкі фарбовані двері і зайшли у просторий передпокій палацу, їм назустріч поспішив огрядний високий капуджі-ага охоронного яничарського загону. Уважно вислухавши Сафар-бея і наказавши зачекати, зник за дверима. А через якийсь час з'явився і повів за собою.

      Кара-Мустафа сидів у великій розкішно обставленій кімнаті біля столика на вигнутих золочених ніжках і щось писав. Закінчивши, присипав написане піском і тільки тоді підвів голову.

      – Підійдіть ближче! – Голос його прозвучав холодно, різко. – А ти, капуджі-ага, вийди!

      Той безшумно зник за дверима, а Сафар-бей з Арсеном ступили кілька кроків наперед і низько вклонилися.

      – Ви прибули з Каменіче? – спитав Кара-Мустафа.

      – Ні, великий візире, славний охоронцю падишахового трону, ми прибули з Немирова, – відповів Сафар-бей.

      – Гетьмана Іхмельніскі привезли?

      – Так, великий візире.

      – А… – Кара-Мустафа зробив паузу, ніби роздумував – висловлювати свою думку чи ні.

      Здогадливий Сафар-бей вклонився.

      – Гетьманську казну привезли також, великий візире, – сказав він тихо, але виразно, і на його закам'янілому обличчі не промайнуло жодного почуття.

      Кара-Мустафа задоволене кивнув головою.

      – Це добре! – І, пильно приглядаючись, додав:– Мені здається, я вже десь бачив вас обох… Особливо тебе, чорбаджі, – вказав він на Арсена. – От тільки не пригадую де…

      – В Каменіче, великий візире, – вклонився Арсен. – Це було у паші Галіля… Ми тоді привезли з Немирова звістку про те, що гетьман Іхмельніскі послав свого родича, полковника Яненченка, до Ляхистану…

      – А-а, пригадую…

      Кара-Мустафа злегка прикрив повіками очі. Він і справді враз пригадав цих молодих чорбаджіїв, розмова з якими наштовхнула його на думку усунути Юрія Хмельницького і заволодіти його багатством.

      – Я радий бачити вас. – На обличчі великого візира з'явився легкий усміх.

      Чорбаджії знову вклонилися. А Сафар-бей запитав:

      – Що накажете робити з гетьманом і його казною, великий візире? Чи не хочете самі глянути?

      Кара-Мустафа підвівся, підійшов до чорбаджіїв.

      – Як тебе звати?

      – Сафар-бей, ефенді.

      – А тебе? – повернувся до Арсена.

      – Асен-ага.

      – Я задоволений вами, – сказав Кара-Мустафа. – Чи не хотіли б ви служити у мене? Такі розумні й сміливі воїни мені потрібнії Ось ти, – він показав на Сафар-бея, – був би моїм чауш-па-шою, а ти, Асен-ага, – чаушем…

      Сафар-бей і Арсен переглянулись і разом відповіли:

      – Ми раді служити вам, великий візире!

      – Гаразд. Про вас потурбуються… А тепер ходімо до обозу! – І перший рушив до дверей.

      Ідучи позад великого візира, друзі ще раз мовчки переглянулись. Сафар-бей підморгнув: мовляв, усе йде добре!

      Поминувши анфіладу СКАЧАТЬ