Куди приводять мрії. Ричард Метисон

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – Кажеш, немає бурь, – вів я далі, змушуючи себе зосередитись на чомусь окрім тривоги за Енн. – Ні снігу, ні сльоти? А як щодо людей, які люблять сніг? Для них це був би не рай. Як щодо барв осені? Я люблю їх, Енн також.

      – І є місця, де ви можете їх побачити, – сказав він. – У нас – усі пори року, і кожна має власне місцезнаходження.

      Я спитав про потік енергії, який відчув від дерева, травинки, квітів і води.

      – Все тут виділяє благодатну енергію, – відповів він.

      Побачивши Кеті, що з задоволеним виглядом сиділа поруч, я посміхнувся й опустився на коліно, аби знову приласкати її.

      – Вона була тут, з тобою? – спитав я.

      Альберт кивнув, посміхаючись.

      Я вже хотів сказати, як сильно Енн сумувала за нею, але втримався. Вони були нерозлучні. Кеті обожнювала Енн.

      – Але ти ще не бачив мого дому, – сказав Альберт.

      Я підвівся і, простуючи за ним до будинку, зауважив щодо відсутності дверей і вікон.

      – В них немає потреби, – відповів він. – Ніхто не вдереться, хоча я всіх радий бачити.

      – Всі живуть у таких будинках?

      – Живуть, як жили на землі, – відповів він. – Або як мріяли жити. Ти ж знаєш, я ніколи не мав такого будинку. Але завжди мріяв про нього.

      – Ми з Енн також.

      – Тоді й у вас буде такий.

      – Ми побудуємо його? – спитав я.

      – Не за допомогою інструментів, – сказав він. – Оцей дім побудувало моє життя.

      Він вказав на будівлю.

      – Не те щоб він мав такий вигляд, коли я з’явився тут вперше, – продовжував він. – Мій житловий простір був не такий вже привабливий – як і простір моєї душі. У деяких кімнатах було темно, і безлад, і повітря в них було важке. А в саду серед квітів і кущів буяли бур’яни, яких я наростив за життя.

      – Знадобився час, аби це переробити, – підсумував він з посмішкою. – Я мав підправити зовнішній вигляд житла – а фактично самого себе. Крок за кроком. Частина стіни тут, ділянка на підлозі там, дверний прохід, меблі.

      – Як ти це робив? – спитав я.

      – Силою думки, – сказав він.

      – І на кожного, хто прибуває, чекає його власний будинок?

      – Ні, більшість будує собі дім потім, – сказав він. – Не без допомоги, звичайно.

      – Допомоги?

      – Існують будівельні гуртки, – сказав він. – Групи людей, що знаються на будівлі житла.

      – Силою думки?

      – Завжди силою думки, – відповів він. – Усі речі починаються в думках.

      Я зупинився і глянув угору. Перед нами височів дім.

      – Він такий… земний, – промовив я.

      Він кивнув, посміхаючись.

      – Ми не настільки далекі від наших земних спогадів, щоб прагнути жити в чомусь зовсім новаторському. Але заходь, Крисе. – Він жестом запросив мене.

      Ми увійшли до будинку Альберта.

      Думки матеріальні

      Моїм першим враженням, коли я увійшов, було відчуття цілковитої СКАЧАТЬ