Біле ікло. Джек Лондон

Чтение книги онлайн.

      Важко дихаючи, вони спали пліч-о-пліч, накрившись однією ковдрою. Вогнище згасло, і палаючі очі, котрі металися туди-сюди, підібралися ближче до подорожніх. Налякані собаки скупкувалися і раз у раз погрозливо ричали, щойно помічали поряд пару палаючих очей. Коли злякавшись, вони заричали занадто голосно – Білл прокинувся. Він обережно виліз з-під ковдри, намагаючись не розбудити свого товариша, і підкинув у вогнище хмизу. Вогонь знову почав розгоратися та змусив віддалитися очі, які їх оточили. Він мимохідь поглянув на собак, що збились докупи. Потерши очі, він придивився пильніше. Потім поповз назад на ковдри.

      – Генрі, – промовив він. – Ей, Генрі.

      Прокидаючись, Генрі невдоволено простогнав:

      – Ну що знов трапилось?

      – Нічого, – почулося у відповідь, – ось тільки їх знову семеро. Я тільки-но рахував.

      У відповідь Генрі забурчав і незабаром почулося його хропіння, яке свідчило про те, що він знову поринув у сон.

      Вранці Генрі прокинувся першим та збудив свого товариша. До світанку ще залишалося три години, хоча годинник вже показував шість і Генрі мотався туди-сюди, готуючи сніданок, поки Білл збирав ковдри і готував сані та упряж у дорогу.

      – Скажи-но, Генрі, – раптом спитав він, – скільки ти казав у нас було собак?

      – Шість.

      – А ось і невірно, – сповістив Білл з тріумфом.

      – Знову сім? – поцікавився Генрі.

      – Ні, п’ять. Одна зникла.

      – Дідько! – розлючено вигукнув Генрі, полишаючи готування, щоб піти порахувати собак.

      – Твоя правда, Білле, – сказав він. – Фетті зник.

      – Він завжди бігав швидше за блискавку. Його вже й слід запав.

      – У нього не було жодного шансу втекти. – дійшов висновку Генрі, – вони проковтнули його живцем. Я впевнений, що він ще скавчав, коли вони пожирали його, чорт би їх забрав!

      – Він завжди був дурним псом, – сказав Білл.

      – Та навіть дурний пес не став би втікати, прирікаючи себе на вірну смерть.

      Він окинув задумливим поглядом собак, які залишилися, поспіхом визначаючи якості кожної з них.

      – Готовий закластися, ці собаки такого не втнуть.

      – Та їх від вогнища і палкою не відженеш, – погодився Білл. – Як би там не було, я завжди вважав, що з Фетті щось негаразд.

      Такою була епітафія собаці, який загинув серед північних снігів, – менш образлива, ніж більшість інших епітафій не лише собакам, а й людям.

      РОЗДІЛ II – ВОВЧИЦЯ

      Поснідавши і прив’язавши мізерні пожитки для привалу до саней, люди лишили позаду привітне вогнище і, поринувши у морок, вирушили у дорогу. Відразу ж тишу порушило пронизане відчайдушним смутком виття, якому у темряві та холоді вторили завивання у відповідь. Ополудні небо на півдні забарвилося у рожевий колір, позначивши здимання земної кулі, котре звело бар’єр СКАЧАТЬ