Обитель героїв. Генри Лайон Олди

Чтение книги онлайн.

      в «декольте» міг відволікти владику від заколоту гарнізону в Андоррені. – Єдина версія, що претендує на правдоподібність! Дякую вам, бароне!

      – Немає за що, ваша величносте. Абсолютно нема за що.

      – Що ви маєте на увазі?

      – Конні сказав, – прокуратор Цимбал запалив сандалову паличку і з насолодою вдихнув ароматний дим, – що в нього була версія. Виходить, віднедавна з'явилася інша. Або виникли обставини, що не вписуються в першу версію. Я вірно тебе зрозумів, Конні?

      – Так.

      – Що за обставини?

      – Заселення в готель «обитель героїв» двох нових постояльців.

      – Перший – це ти, Конні, – з розумінням примружився Цимбал. – Дуже, дуже розумне рішення. І оригінальне. Нам і справді небажано закривати готель, привертаючи зайву увагу. А так наш співробітник у приватному порядку…

      – Ти помиляєшся, Віль. Я говорив не про себе.

      – Про кого ж?

      – У готель заселилися Ернест Рівердейл і Аглая Вертенна. Дід квестора Джеймса Рівердейла і бабуся квестора Лайзи Вертенни. У поєднанні з поселенням такого собі Конрада фон Шмуца, дядька квестора Германа…

      Ніхто не встиг помітити, як капітан Штернблад вивернувся з-під пальців масажиста і спершу сів, а потім устав і ступив до столика барона. Сам масажист секунду-другу розминав порожнечу, після чого очманіло витріщився на тапчан, де тепер ніхто не лежав.

      Крихітні, майже дитячі стопи капітана були в мильній піні, що нітрохи не заважало Штернбладу рухатися по слизьких кахлях підлоги.

      – Ти мене дивуєш, Занудо, – старий приятель по службі в полку кавалергардів, шибайголів і викрадачів дівочої честі, капітан міг дозволити собі такий зворот і поза прокураторськими термами. – Довідавшись про лихо, що спіткало молодь, старші родичі цілком природно поспішають до столиці…

      – Звичайно, Рудольфе. Просто дивно поспішають. Довідавшись про лихо, що спіткало онука, – до речі, скажи мені: яким чином довідавшись? – Ернест Рівердейл менше ніж за добу встигає дістатися до Реттії від кордону Бірнамського лісу. Ясна річ, дрібниця. Рукою подати. Тиждень скакати на змінних конях – а тут за вісімнадцять годин. Я вже не кажу про бабу, котра «цілком природно» ледве ходить…

      – Цікаво, – очиці Штернблада зблиснули. – Виходить, вони довідалися заздалегідь? їх хтось попередив?

      – Твоя правда. Граф ле Бреттен згадував про якийсь лист. Старий упевнений, що я одержав такий самий.

      – Ви не одержували листа, бароне? – втрутився голова Месроп.

      – Ні. Але припускаю, що таємничий відправник послав відповідне послання на адресу батька Германа, мого брата Хальдріґа.

      – І ми можемо незабаром чекати прибуття вашого брата до столиці?

      – Навряд чи. Скоріш за все, одержавши листа, в якому йшлося про Германа, мій брат спустив його в нужник. Даруйте мені вульгарність, панове. Стосунки батька з сином не завжди безхмарні.

      Відповідаючи, СКАЧАТЬ