Обитель героїв. Генри Лайон Олди
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Обитель героїв - Генри Лайон Олди страница 28

СКАЧАТЬ міркування графа, барон час від часу ствердно кивав, визнаючи зауваження Рівердейла справедливими. Дивно, щоправда, вислуховувати подібні сентенції від ексцентричного старого, врятованого з лабет грабіжників. Але це зайвий раз підтверджувало правильність висновків. Граф ле Бреттен – видатний теоретик ратної справи.

      Що стосується практики, то не всім же бути універсалами.

* * *

      – …це називається готель?! Це називається столиця?! Мені, жінці похилого віку, жити у вугільному ящику?! Та там же чорно, як у дракона в задниці! І за цей склеп – півбінара в день?! Що? їжа? Я ще подивлюся, що у вас за їжа! Ще понюхаю! Скуштую на смак! Либонь, помиї такі, що й свині гидуватимуть!

      Біля конторки, за якою ховався зіщулений Трепчик-молодший, лементувала стара карга. Найбільше карга скидалася на пірата в спідниці. Вірніше, у багатьох спідницях, що гамузом стирчали одна з-під одної. Голова пов'язана криваво-червоною хусткою, але не по-жіночому, а з вузлом на потилиці та двома хвостами, що спадали на широченні плечі; сиві пасма повибивалися назовні. Обличчя черепахи, усе в зморшках, ніс гачком. Ліве око закрите пов'язкою, праве, глибоко посаджене, хижо зблискує. Рукави плетеної кофти закочені по лікоть; пальці на жилавих руках ворушаться врізнобій.

      І голос хрипкий, як у голодної ворони.

      – Не турбуйтеся, пані! Зараз запалимо свічки! За рахунок закладу! І годують у нас пречудово, не сумнівайтеся! От їх сіятельство з їх світлістю – добрий вечір, панове! – підтвердять. Я вас особисто проведу, щоб не спіткнулися, борони Вічний Мандрівцю! Ось, я вже й канделябр узяв… Чого ж ви проти ночі приїхали, пані? Ви б зраночку, завидна…

      – Коли треба, тоді й приїхала! – каркнула бабця. – Ранком йому, костоїду! Може, взагалі не треба було приїжджати? Та й інших дурнів віднадити?! То я можу…

      Здорове її око з підозрою косувало на «сіятельство зі світлістю», що ввійшли в хол. Мабуть, пройдисвіти залітні! – читалося в погляді.

      – Що ви! Як можна! Я не те хотів сказати… Дозвольте, я прислужу…

      Трепчик не сумнівався в умінні гості віднадити кого завгодно. Така і Вічного Мандрівця з неба зживе. Вхопивши один з вузлів карги, хазяїн крекнув від натуги. Але впорався і, насилу втримуючи канделябр із трьома свічками, кинувся до входу на чорну половину готелю. У цей момент граф, на подив Конрада, рішуче рушив до карги. Майже не спіткнувшись і нічого не перекинувши, зупинився за два кроки.

      З достоїнством вклонився:

      – Дозвольте відрекомендуватися, пані. Ернест Рівердейл, граф ле Бреттен. Ми, мабуть, будемо сусідами.

      Карга витріщилася на графа, і раптом відносно спритно зобразила реверанс.

      – Аглая Вертенна. З нетитулованих нобілітів Альгамбри, твоє сіятельство.

      – Барон фон Шмуц, – миттєво опинився поруч Конрад. – Даруйте мою цікавість, пані… Чи не родичка ви Лайзі Вертенні?

      – Внучка вона моя… А чому ви запитуєте? Ви її знаєте, Лайзочку?

      – На жаль, не маємо честі, – граф перехопив ініціативу. – Але, СКАЧАТЬ