Шлях меча. Генри Лайон Олди

Чтение книги онлайн.

      Мертвий.

      Залізна рука марним вантажем висіла на моїй куксі.

      Заради Восьмого пекла Хракуташа, на що я сподівався?!

      На диво?..

      Добридень, Чин… хочеш нову руку? Я тепер майстер, я вам усім можу зробити нові руки – і тобі, й Фальґримові, й емірові Дауду, й любому пустунові Друдлу…

      Хочете?!

      – Обідати ходімо, – ніби ніде нічого, буркнув коваль, і мені захотілося щосили вдарити його по обличчю.

      Мертвою рукою.

      Бажання було гостре і палюче, мов юшка піті, яка щойно закипіла.

      – Ходімо, ходімо, – байдуже повторив Коблан і вже від дверей додав: – Додому щоб і не думав повертатися… Пошлеш за новим одягом і вином. І ось що… частіше клади її на руків’я меча. Зрозумів?

      Я упустив руку й почув довгий і чистий дзвінкий звук.

      Виявляється, я зачепив ковадло.

      Розділ 6

      1

      …Де я? Навіщо? Що це?!

      Ні!!! Ні…

      Я прокинувся в холодному поту й сів на ліжку. Я ще не остаточно відрізняв жахіття від яви, і тому поспішно запалив свічку й задивився на кляту залізну руку. Вона була на місці, і пальці її, як звичайно, були холодні й нерухомі – як і годиться металевим штирям, що закріплені в добре змазаних шарнірах і обтягнуті кольчужною рукавицею…

      Стій! Адже вчора увечері я, здається, зняв ненависну руку… Точно, зняв. А тепер вона знову на мені. Немов величезний павук, що присмоктався до живої плоті. Як так? Я ж пам’ятаю… Чи не пам’ятаю?

      Звечора я знову напився… так, напився, оскільки тепер мені це вдається легко. Я хочу напитися – я п’ю – я напиваюся. Отак. Лише вина мені для цього потрібно все більше й більше… Навіть Кобланової отрути.

      Отже, я напився, і мене досі хитає, і голова гуде, і язик у роті сухий і шорсткий, як наждак, і хочеться пити… пити… ой, як пити хочеться!..

      На столі – глечик. Що в ньому? Не знаю. Не пам’ятаю.

      Я заледве встаю з ліжка, на негнучких ногах роблю два-три кроки до стола й важко навалююся на нього всім тілом. Стіл міцний. Він витримає.

      Чи витримаю я?

      Стою так якийсь час. В голові й далі паморочиться. Мені зле. Мені дуже погано. Дуже погано мені!

      І не лише від вина…

      Пробую кліпати. Виходить, але якось не так, як раніше.

      Пробую підняти глечик. Виходить, але заледве.

      Пробую вміст глечика. Не впасти б…

      Тільки б не вино!

      Вода!.. Холодна й чиста.

      Я п’ю, п’ю, п’ю – я дуже довго п’ю – а потім виливаю частину благословенної вологи собі на голову. І стою мокрий, з’ясувавши, що заснув, не роздягаючись…

      Залишаю трохи води про запас – незабаром я обов’язково знову захочу пити.

      Стало легше. Трохи.

      Я відштовхуюся від стола й валюся на ліжко, дивом не промахнувшись. Подушку – вище. Ось так. Голові мусить бути зручно СКАЧАТЬ