Шлях меча. Генри Лайон Олди

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ – підкликав до себе того підмайстра, з-за фартуха якого визирала вже знайома мені зміїна голівка хвилястого криса, а тоді уп’явся в мене очима, немов щойно виявив мою присутність.

      – А ти чого стоїш? – крикнув він із обуренням. – Ану бери кліщі – і вперед!..

      І я, Чен із Анкорів Вейських, спадковий ван Мейланя, відчув себе ледарем-підмайстром, що ухиляється від роботи, і майстер піймав мене на цьому.

      Я квапливо підвівся, схопив лівою рукою кліщі, протягнені мені одним із підмайстрів, і з третьої спроби ніяково зачепив ними заготовку, допомагаючи собі обрубком.

      – Ближче, йолопе, ближче до себе перехопи, – майже добродушно пробурчав Залізнолапий, і я слухняно перехопив, мало не впустивши собі на ногу розпечену заготовку.

      – А тепер тримай міцніше, – Коблан подивився на мої невмілі спроби, пожував губами, немов збираючись і мене вилаяти для більшої переконливості, але промовчав – певно, вирішив, що я недостойний.

      І вони удвох із підмайстром загупали молотами по заготовці: Коблан – маленьким молоточком, а підмайстер – здоровенною кувалдою, опускаючи її точно в тих місцях, де вказував майстер.

      А я тримав. Заготовка, як жива, рвалася з кліщів, самі кліщі затято вібрували – але я тримав, до болю закусивши нижню губу, не відчуваючи онімілих пальців (і тих, що в мене були, і тих, котрих не було), доки Коблан не перехопив у мене потьмянілий штир кривими щипцями й сунув його назад у горн, вийнявши замість нього інший.

      І все повторилося спочатку. Я тримав, вони били. Вони – били, я тримав.

      І так – п’ять разів.

      П’ять разів. П’ять болісних вічностей, п’ять залізних штирів, п’ять пальців у руці…

      П’ять.

      Пальців.

      П’ять…

      Пальців.

      П’ять…

      Розуміння обпалило мене, як полум’я горна заготовку, я мало не закричав…

      Але тут усе й закінчилося.

      І Коблан Залізнолапий, майстер із дивацтвами, оголосив, що нам час обідати. Йому і різним неробам і ледарям, імена яких він і вимовляти відмовляється на голодний шлунок.

      7

      Чи я зголоднів, як ніколи, чи ще щось, але обід у Коблана виявився анітрохи не гірший, ніж у мене – чудовий плов по-дубанськи з жовтим горохом, бараняча густа юшка піті з гострими пахучими приправами й аличею, свіжі фрукти, два сорти вина…

      Перший сорт – Кобланова отрута; і другий – мій мускат із сонячного Тахиру, який, крім мене, чомусь ніхто не пив.

      – Пригощайся, устаде, – я підсунув обплетену сулію Коблану.

      – Це в кузні я – устад, – Залізнолапий із сумнівом оглянув сулію, обережно підніс її до губ і майже одразу ж поставив на стіл. – А за столом я – Коблан, і ти знатніший від мене. Хоч і молодець ти, – несподівано зізнався коваль, і я завмер з набитим ротом. – Не кожен Вищий, до того ж однорукий, так одразу кліщі схопить і до ковадла стане. Не чекав…

      – СКАЧАТЬ