Син. Ю Несбьо

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ будь ласка, – подала йому Марта брелок з ключем. – Я буду твоєю основною контактною особою. Це означає, що в разі будь-якої потреби ти можеш звертатись до мене. Ясно?

      – Дякую, – відповів він, беручи синій пластиковий брелок і дивлячись на нього. – Дуже тобі вдячний.

      Розділ 13

      – Він уже спускається, – гукнула реєстратор до Симона і Карі, які сиділи на шкіряному дивані під велетенською картиною, що зображала щось, що могло бути світанком.

      – Вона це казала десять хвилин тому, – прошепотіла Карі.

      – На небесах Господь вирішує, що є час, – сказав Симон, закладаючи шматочок снусу під верхню губу. – Як гадаєш, скільки коштує картина на зразок цієї? І чому обрали саме її?

      – Придбання творів громадського мистецтва [14], як відомо, є способом прихованого субсидування посередніх художників нашої країни, – прорекла Карі. – Покупцям байдуже до того, чим оздоблені стіни їхніх кабінетів, за умови, що живопис за тоном відповідає умеблюванню і їхньому бюджету.

      Симон глянув на неї скоса.

      – Тобі ніхто не казав, що ти іноді висловлюєшся так, наче повторюєш завчені напам’ять цитати?

      Карі у відповідь криво посміхнулась.

      – А жувальний тютюн – невдала заміна курінню. Шкодить здоров’ю. Твоя дружина, мабуть, змусила тебе перейти на снус, бо її одяг просмердів цигарковим димом?

      Симон усміхнувся і похитав головою. Напевне, таке вважають у сьогоднішньої молоді за гумор.

      – Дотепний здогад, але ти помиляєшся. Вона попросила мене кинути палити, бо хоче, щоб я був поряд з нею в житті якомога довше. І вона не знає, що я смокчу тютюн. Я тримаю свій снус на роботі.

      – Анне, впускай їх, – гаркнув хтось.

      Симон подивився на тамбур, де чоловік у мундирі й кашкеті, яких не посоромився б навіть президент Білорусі, нетерпляче тарабанив пальцями по металевих ґратах.

      Симон підвівся.

      – Потім вирішимо, чи випускати їх, – докинув Арілд Франк.

      З того, як ледь помітно закотила очі реєстраторка, Симон зрозумів, що дотеп дуже старий.

      – То як відчуття, коли знову повертаєшся в цугундер? – запитав Франк, проводжаючи відвідувачів через тамбур до сходів. – Ти ж тепер у відділі боротьби з економічною злочинністю, здається? Ой, вибач, – стареча пам’ять, – геть забув, що тебе звідти витурили.

      Симон навіть не силкувався розсміятись у відповідь на умисну образу.

      – Ми прийшли з приводу Пера Волана.

      – Мені доповіли. Я гадав, справа закрита?

      – Ми не закриваємо справу, доки вона не розкрита.

      – Нова тенденція?

      Симон зобразив посмішку, стиснувши губи.

      – Якщо не помиляюсь, Пер Волан у день своєї загибелі приїжджав сюди, щоб відвідати ув’язнених?

      Франк відчинив двері до свого кабінету.

      – Волан СКАЧАТЬ