Син. Ю Несбьо
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Син - Ю Несбьо страница 34

Название: Син

Автор: Ю Несбьо

Издательство:

Жанр: Триллеры

Серия:

isbn: 978-966-03-7041-8

isbn:

СКАЧАТЬ ти зможеш купити на п’ятдесят крон?

      – Трішки. Небагато.

      Ключ було ослаблено, і Їлберґ швиденько відсмикнув назад звільнену руку.

      Він подивився на хлопця. Спантеличено закліпав на простягнуту йому банкноту.

      – На жаль, це все, що у мене є.

      – Чувак, я не маю, що тобі продати.

      – Це тобі. Я зав’язав.

      Їлберґ примружив одне око. Як там казали? Коли щось видається казковим, не треба думати, буцімто це правда. Але, з іншого боку, хлопець може бути звичайнісіньким диваком без клепки в голові.

      Він хапнув п’ятдесятикронову купюру і швидко запхав собі в кишеню.

      – Це твоя орендна платня за ночівлю.

      – Я бачив, учора сюди поліція зазирала, – сказав хлопець. – Вони часто навідуються?

      – Вряди-годи. Але останнім часом аж роїться.

      – А ти часом не знаєш місця, де не роїться?

      Їлберґ схилив голову набік, мовби вивчаючи співрозмовника.

      – Якщо хочеш уникнути поліції в цілому, тобі треба знайти кімнату в хостелі. Спробуй Центр Іла. Туди не впускають поліцію.

      Хлопець задумливо дивився на річку, тоді повільно кивнув.

      – Дякую за допомогу, друзяко.

      – Та пусте, – пробурмотів спантеличений Їлберґ.

      Чуваку точно клепки бракує.

      І, ніби на підтвердження його підозр, хлопець почав роздягатись.

      Їлберґ – береженого Бог береже – відступив на кілька кроків. Залишившись у самих трусах, хлопець склав докупи черевики й обгорнув навколо них уніформу.

      Їлберґ, на його прохання, вручив дивакові поліетиленовий пакет, у який хлопець увіпхнув весь комплект – одяг і взуття. Затим він сховав пакет під скелею між кущами, де вчора пролежав цілий день.

      – Я простежу, щоб ніхто не знайшов, – пообіцяв Їлберґ.

      – Дякую, я довіряю тобі, – усміхнувся йому хлопець.

      Він застебнув пальто до самісінького верху, щоб не світити голими грудьми.

      Тоді почвалав геть стежкою.

      Їлберґ дивився, як його босі ступні розпліскують калюжі на асфальті.

      «Я довіряю тобі»?

      Цілковита маячня цілковито божевільного.

      Марта стояла у приймальні, дивлячись на екран комп’ютера, на якому відображались кадри відеоспостереження з Центру Іла. Зокрема, вона бачила хлопця, що дивився в камеру над вхідними дверима. Він іще не подзвонив, бо не встиг намацати невеличкий отвір у пластині з оргскла, яка прикривала дзвінок. Вони змушені були встановити захисну пластину, оскільки ті, кому відмовляли, зазвичай починали товкти дзвінок. Марта натиснула кнопку мікрофона.

      – Можу вам чимось допомогти?

      Хлопець не відповів. Марта вже визначила, що він не був одним із сімдесяти шести теперішніх їхніх мешканців. Хоча плинність пожильців у Центрі упродовж останніх чотирьох місяців становила сто осіб, вона пам’ятала СКАЧАТЬ