Знедолені. Виктор Гюго

Чтение книги онлайн.

      – Яку справу?

      – Теж досить очевидну. Судять колишнього каторжника, спійманого на крадіжці. Я не знаю, як його звуть. Але пика в нього бандитська. З такою пикою тільки на каторзі й місце.

      – А в залу засідань можна пройти?

      – Спробуйте. Хоч там повно народу.

      – А де заходять?

      – Он у ті великі двері.

      Адвокат пішов собі. За кілька хвилин його співрозмовник пережив стільки, скільки інший не переживе й за ціле життя. Довідавшись, що нічого ще не закінчено, він глибоко зітхнув, сам не розуміючи, чи це втішило його, чи гірко засмутило.

      Біля входу до зали засідань стояв дверник.

      – Добродію, двері скоро відчиняться? – запитав подорожній.

      – Вони не відчиняться, – відповів дверник.

      – Чому?

      – Тому що зала повна.

      – Як? Невже там немає жодного місця?

      – Жодного. – І, помовчавши, дверник додав: – Є два чи три місця за суддею, але туди пускають тільки службових осіб.

      Подорожній похнюпив голову, перейшов вестибюль і став повільно спускатися сходами, ніби вагаючись на кожній приступці. Жорстока боротьба, яка тривала в його душі з учорашнього дня, досі не закінчилася. На майданчику сходів він прихилився спиною до поручнів, потім несподівано розстебнув редингот, дістав гаман, узяв звідти олівця й записник, відірвав аркуш паперу і при світлі вуличного ліхтаря написав на ньому: «Пан Мадлен, мер Монтрея-Приморського». Тоді швидко піднявся сходами, пройшов крізь натовп, підступив до дверника, подав йому аркуш і владним тоном сказав:

      – Передайте це панові судді.

      Дверник узяв аркуш, скинув на нього оком і підкорився.

      6. Під тиском незаперечних доказів

      Сам про те не здогадуючись, мер Монтрея-Приморського був своєрідною знаменитістю. Слава його давно перейшла межі краю і поширилася на два-три сусідні департаменти. Всюди з глибокою шанобою вимовляли ім’я пана Мадлена. Аррас і Дуе заздрили крихітному Монтрею-Приморському, якому так пощастило на мера.

      Член королівської судової палати, який головував на суді присяжних у Аррасі, теж добре знав це ім’я, так глибоко повсюди шановане. Коли дверник передав йому папірця, сказавши: «Цей пан хоче бути присутнім на засіданні», – суддя схопив перо, написав кілька слів на тому ж таки папірці, повернув його дверникові й звелів: «Проведіть!»

      Нещасний чоловік, чию історію ми розповідаємо, стояв там, де й покинув його службовець суду. Крізь свою задуму він почув слова: «Ласкавий пане, уклінно прошу вас іти за мною». Той самий дверник, який хвилину тому повернувся до нього спиною, тепер зігнувся перед ним до підлоги і подав йому папірця.

      Подорожній розгорнув аркуш і прочитав: «Голова суду присяжних засвідчує свою повагу панові Мадлену».

      Він зібгав папірця й рушив за дверником.

      Через кілька хвилин він уже був у похмурому на вигляд кабінеті, освітленому двома свічками, які стояли на застеленому СКАЧАТЬ