Знедолені. Виктор Гюго

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ згорів мішок із ганчір’ям, яке в ньому було, щось заблищало в попелі. Либонь, та сама монета в сорок су, вкрадена в малого савояра.

      Але він не дивився у вогонь, він усе ходив і ходив по кімнаті.

      Несподівано погляд його впав на срібні свічники, що тьмяно поблискували на каміні у відсвітах полум’я.

      «Еге! – подумав він. – У них теж є частка Жана Вальжана. Треба знищити і їх».

      Він узяв свічники.

      Вогонь розгорівся достатньо, щоб швидко переплавити їх у безформний зливок.

      Він нахилився і розворушив жар одним зі свічників. Ще мить – і вони опинилися б у вогні.

      І раптом йому вчувся голос, що кричав десь у нього всередині:

      «Жане Вальжане! Жане Вальжане!»

      Від жаху волосся на голові в нього стало сторч.

      «Ну що ж, зітри цей спогад! – провадив голос. – Знищ свічники й забудь єпископа! Згуби Шанматьє – старого чоловіка, який не розуміє, чого від нього хочуть, якого твоє ім’я придавило, мов тяжкий злочин, і його засудять замість тебе, щоб він закінчив свої дні посеред паскудства й жаху! А ти лишайся чесною людиною. Лишайся мером, лишайся шанованим і статечним, збагачуй місто, підгодовуй бідних, виховуй сиріт, живи щасливо, порядно й доброчесно, а в той час як ти тут утішатимешся радістю і світлом, інший чоловік носитиме твою арештантську куртку, носитиме в неславі твоє ім’я і тягатиме на каторзі твій ланцюг! Так, ти чудово все влаштував! О, нікчемо!»

      З чола у нього заструменів піт. Він розгублено втупився в свічники. А внутрішній голос невблаганно провадив:

      «Жане Вальжане! Безліч голосів вихвалятимуть і благословлятимуть тебе, і тільки один голос проклинатиме в пітьмі. Так от, щоб ти знав, нікчемо! Усі ті бучні славослів’я не підіймуться в небо, і тільки прокляття досягне Бога!»

      Цей голос, що спочатку ледь чутно шепотів десь у темних глибинах його свідомості, лунав усе гучніше. Останні слова він почув так виразно, що нажахано розглянувся по кімнаті.

      – Хто тут є? – розгублено спитав він.

      Тоді засміявся майже божевільним сміхом:

      – Та я геть здурів! Хто тут може бути?

      Він поставив свічники на камін і знову став ходити по кімнаті. Саме ця монотонна й зловісна хода турбувала сон чоловіка, який спав на нижчому поверсі.

      Тепер обидва рішення, які він прийняв, одне, потім друге, здавались йому жахливими. Піти й виказати себе! Гнітючий розпач опанував його, коли він подумав про те, що на нього чекає. Доведеться розпрощатися з нинішнім життям, таким гарним, чистим і осяйним, розпрощатися із загальною повагою, з честю, з волею! Більш не гулятиме він у полях, не слухатиме співу пташок, не даватиме милостиню бідним дітям! Більш не відчує на собі вдячних поглядів! Він покине цей дім, який сам збудував, покине свою кімнату! Не читатиме більше книжок, не писатиме на цьому столику! Стара воротарка, його єдина служниця, не приноситиме йому вранішню каву! Святий Боже! Замість усього цього – каторга, залізний СКАЧАТЬ