Трагедія гетьмана Мазепи. Валентин Чемерис

Чтение книги онлайн.

      Що було – те було. Коли б у його час жив Іван Франко, Мазепа повторював би його рядки, що «любов, мов слабкість десь яка, / Надійшла мені вже в кість і крев». Чи повторював би слова Сосюри: «В муках любові стою край вікна».

      І він стояв, видивляючись свою любов, коханнячко своє неземне…

      Із пісні – так-так, – слова не викинеш. Та ще з якої пісні. З кохання, що, як писатиме поет, раз на тисячу літ приходить…

      І рядки ці Володимира Сосюри, чарівного лірика України, нема-нема та й зринають, як згадую кохання Мотрі Кочубей до Івана Мазепи (чи Івана Мазепи до Мотрі Кочубей):

      Але ж і Мотря була ще та чарівниця. (Може, сама й не підозрювала, що вона чарівниця.) Бо щось у ній, у Мотрі-Мотрононьці було таке… таке, що ні словом сказати, ні пером списати – чари незбагненні. І ті чари сколихнули душу старого гетьмана, збурили його, оживили, запалили, як юнака, що ледь було не втратив землі під ногами і реальності світу білого.

      Вона була незвичайною, юна українка Мотря Кочубеївна. Це відчували й ті, хто України не знав – хіба що колись чули щось про неї та її чарівниць. Для них Мотя ставала Україною, і через неї, через незбагненну Мотрононьку, вони відкривали загадкову країну козаків і гетьманів.

      Це чи не першим відчув автор передмови до поеми О. Пушкіна «Полтава» Ю. Айхенвальд. Ось що він писав 1909 року про юну українську дівчину в поемі російського генія:

      «Старый отец (Василь Кочубей. – В. Ч.) гордился ею… она была ему дороже мехов, атласа, серебра, потому что она была для него не только дитя, но и воплощение его родной Малороссии. Украинка пушкинской поэзии, она выросла на хуторе, в тени украинских черешен, и стройна она была, как тополь именно киевских высот. Природа Малороссии создала в ней свой лучший цвет, свою первую Марусю, и за это с любовью и лаской внимал ее песням богатый и славный Кочубей. Но проходящая через всю поэму степенность поэта, приобщившегося к отцовской психологии, сообщает нам, что не только мгновенные чары красоты привлекли к Марии женихов из Украйны и России, – везде прославилась она девицей скромной и разумной…

      Она скромна и пуглива, трепетная лань, и лань напоминает ее движенья; и когда она, бродя в сенях, трепещет и решенье ждет, то она похожа на серну, которая уходит под утес, орла послыша тяжкий лёт; и когда уже безумная, она встречается с Мазепой, то убегает от него легче серны молодой. И вот она, человеческая лань, такая робкая, такая пугливая и трепетная, она, девица скромная и разумная, совершает стыд и безумие, ей приятен ее позор… (Це коли вона вночі втікає з батьківського дому до Мазепи.)

      Здесь СКАЧАТЬ