Трагедія гетьмана Мазепи. Валентин Чемерис

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ шулікою налетіла – як завжди налітала на чоловіка, пані Кочубеїха.

      – Та що ж мені вже заспівати зась?

      – Який Дорошенко попереду війська? – голос у жони зробився аж надто високим. – Який, питаю, в дідька Дорошенко? Та ще й Сагайдачний… Чого це вони попереду?!

      – А хто? – розгубився пан Кочубей. – Ма-мазепа?

      – Ти попереду! Ти! – вже чи не кричала жона. – Ти генеральний суддя, то й маєш бути попереду, а не якийсь там… не якийсь там Дорошенко чи Мазепа. Ти суддя, а я – суддиха, от і маємо вдвох владарювати на Гетьманщині.

      – Ти як завжди маєш рацію, моє золотце, – погодився чоловік із жоною, який погоджувався все життя, бо не погодишся, тобі ж і гірше буде – цур йому та пек йому!

      Але щось вже не співалося. Мабуть, тому, що попереду все ж таки був Мазепа. Допоки? Пора, пора вже за неї братися, як слід… За булаву. За ту булаву, що Мазепа чи не з рук у нього вирвав. Казали (про це є свідчення й історика Оглоблина), що був такий мальований портрет Василя Кочубея з написом: «Гетьман Василь Кочубей». Мо’, й справді Кочубей ледь було не став гетьманом України?

      – Так воно й є, – не затихає Кочубеїха. – Спершу в нас булаву перехопив, а це ось уже дочку серед ночі викрав, дщерь нашу безневинную… Але ми, Кочубеї, своє ще візьмемо. І дочку ним викрадену повернемо, і гетьманство теж у чародія відберемо.

      І все підганяла Кочубея:

      – Вели, щоби ще гучніше калатали у дзвона!

      – Дак куди вже гучніше, як і так від того калатання у вухах позакладало.

      – Хай калатають! Щоби і в нього, чародія, нарешті позакладало!

      У Батурині, дізнавшись тієї ночі по причину бовкання дзвону на дзвіниці Кочубеївської церкви, народ таки й справді похвилювався: як?

      Навіть аж обурювався: як??? Гетьман закохався? Як ніби він не мав права закохуватися. Та й любов не від диявола приходить до людини, від Бога!

      – Закохався!

      – У шістдесят п’ять?

      У шістдесят п’ять???

      Хоча можна сказати й по-іншому: гетьману було (як він закохався в Мотрю Кочубеївну) всього лише шістдесят п’ять – це з якої дзвіниці подивитися, а тоді вже в дзвона бевкати. Мовляв, що ж ви хочете, як йому було всього лише шістдесят п’ять, а поет сказав, що любові будь-який вік підвладний. У цьому і наше щастя.

      Як дожив я до віку Мазепи (коли він закохався у Мотрю, себто до шістдесяти п’яти літ) і жив далі, і в сімдесят теж закохався, адже був усе ще молодим.

      Тоді ж і написав я вірша на цю тему. І тоді ж переконався: люблять (і закохуються) і в шістдесят п’ять, і в сімдесят, і…

      І – так далі.

      І пригадалося мені – дозвольте вдатися до особистого інтиму: коли мені було стільки ж віку – шістдесят п’ять, а потім і сімдесят, я…

      Я закохався. Благополучно. А закохавшись, написав вірша, що його пропоную оце читачам.

Любов на ять

      На ять – це означає, за словником, СКАЧАТЬ