Трагедія гетьмана Мазепи. Валентин Чемерис

Чтение книги онлайн.

      Бо забереш чаєнята, полетиш у поле!

      – Не буду летіти, тут буду сидіти;

      Буду воли завертати, в пригоді ставати!

      – Ой полети, чайко, на зелену пашу,

      Бо вже твої чаєнята покидали в кашу!

      – Бодай же ви, чумаки, у Крим не сходили,

      Як ви мої чаєнята у каші зварили;

      Бодай же вам, чумаки, воли похворіли,

      Як ви мої чаєнята з кашею поїли;

      Бодай же вам, чумаки, воли поздихали,

      Як через вас чаєнята навіки пропали.

      – Ой чаєчко наша, неправдонька наша:

      З маленькими чаєнятьми добра буде каша!

      Через цю пісню у Мотрі й лучилася неначе тривожна розмова з батьком. Якось вона наспівувала пісню (чомусь сумно було на душі, хоч молодість мовби суму й не знає) про чайку-небогу, яка вивела діток при битій дорозі, а їх чумаки забрали собі на кашу. Батько й почув та враз до дочки:

      – Ей, ей, дівко?! Ти де це таку пісню назнала?

      Запитав нібито занепокоєно, хоч раніше на пісні, що їх співала дочка, й уваги не звертав – співає, то й хай співає, аби не плакала. А це, бач, насторожився.

      – Де ти, питаю, таку пісню назнала?

      Мотря, думаючи щось своє, відповіла:

      – Іван Степанович, як учора у нас гостював, навчив.

      – Мазепа? Еге, він до віршів та пісень голінний. Гетьман, а вірші та пісні наче який бурсак складає – воно йому ото треба? Хоча гарно тямить се діло, – в батьковім голосі почала відчуватися насторога. – Але кого це він має на увазі під чайкою, що вивела діток при битій дорозі?

      – Україну нашу, бо вона в нас як неприкаяна.

      – Овва! Гляди, не співай її при людях, бо люди різні. Почують недобрі вуха, донесуть декому… Така пісня може тим, що при владі, не сподобатись.

      – Кому?

      – Та хоча б московитам.

      – А мені – дарма.

      Василь Леонтійович пильно на дочку дивився.

      – Не дурій, дівко. Мазепа у своїй пісні що має на мислі? Що під отечеською рукою московського царя Україні зле?

      – Атож. Вона як чайка на роздоріжжі. З одного боку поляки, з другого – татари та турки, з третього – московити. І всі забирають наших чаєнят, щоби каші з них наварити.

      – Це Мазепа має на мислі?

      – А ви, тату, про це в нього самі запитайте.

      – І запитаю. А ти дивись, вумна дуже стала. Воно ото тобі треба? Гляди, дівко. Як дійде до царя, то за такі пісні тобі капость буде. А разом з тобою і мені перепаде. А я ж – генеральний суддя. Мені треба вухо гостро тримати, щоби у халепу московську не вскочити. А наш народ такий, що вмить донесе.

      – Як ми самі не донесемо, – раптом сказала Мотря, – то не дійде до царя.

      Кочубей якось дивно глянув на дочку, пробурмотів:

      – Кажу, гляди!.. Бо й тобі, як тій чайці-небозі може бути зле. Та й мене московити не похвалять за таку пісню. Донесуть стольнику, а він мене той, на цугундер візьме – СКАЧАТЬ