Гра у відрізаний палець. Андрей Курков

Чтение книги онлайн.

      – В основному сам. Іноді брав на допомогу то сина, то дядьків із ближніх сіл.

      – Так ви будівельник?

      – Я? – Рибалка посміхнувся. – Ні, я – письменник. Це письменницьке селище, ну як Передєлкіно під Москвою…

      – У мене в роду теж письменник був. По батьківській лінії. Я до пуття з родацтвом так і не розібрався. Сергєєв-Ценський.

      – Та ну! Значить, не даремно вас сюди занесло! Він же, здається, в Криму жив, на Україні!

      Зайшли в будинок. Відразу потрапили до просторої кухні зі старовинним шкіряним диваном із роздутим пружинним сидінням і високою дерев’яною спинкою, що закінчувалася дзеркалом.

      Перед диваном стояв довгий сосновий стіл.

      – Сідайте! – кивнув рибалка. – Я зараз.

      Нік усівся, провів долонею по гладенькій стільниці.

      – Це теж моя робота, – озирнувшись сказав рибалка.

      Він запалив плиту. Задзижчала кавомолка в його руках. По дерев’яних сходах спустилася сонна жінка в нічній сорочці. Спустилася, втупилася розгубленим поглядом у Ніка, потім у хазяїна.

      – Валю, ти що, не сам? Ой! – Вона хутко подалася нагору і хвилин через п’ять спустилася вже в халаті.

      – Це моя дружина – Світлана. А я – Валентин.

      – Нік, – відрекомендувався гість. – Даруйте, я не хотів вас обтяжувати.

      – Я його на каву покликав, – пояснив Валентин своїй дружині. – З Душанбе приїхав…

      – Мені теж кави, – попрохала Світлана.

      «Красива жінка», – подумав Нік, дивлячись на дружину Валентина. Витончена, висока, великоока. Щось аристократичне в ній є.

      Згадав про свою Таню. Вона теж була вродлива, але її краса була приземлена, селянська. Це не гірше і не краще. Це просто дві різні краси…

      Потім вони сиділи за сосновим столом. Світлана пила каву й терла очі. Позіхала.

      – Ми учора лягли пізно, – пояснив Валентин. – Друзі з Києва приїжджали. До другої сиділи, пили. Я, коли вип’ю, прокидаюсь о п’ятій – о пів на шосту. І все. Тому – відразу на річку з вудкою.

      – Скільки сьогодні наловив? – поцікавилась дружина.

      – Сім краснопірок.

      Вона посміхнулася.

      Там же Нік і поснідав удруге, після чого відчув, що засидівся в хлібосольному будинку. Пора і честь знати.

      – Ви ще приходьте, якщо нудно буде, – сказав на прощання Валентин.

      5

      На порозі будиночка Ніка зустрів схвильований Іван Львович.

      – Я вже думав, щось сталося, – кинувся він, забувши привітатися. – Стукаю-стукаю, а ніхто не відчиняє. Думаю, не може ж людина так міцно спати…

      – А я думав, що ви тільки через кілька днів приїдете! – сказав Нік, дістаючи з кишені ключа.

      – Я теж так думав, але обставини… Іноді вони змінюються занадто швидко. Головне – встигати реагувати. Я зараз чайник поставлю, а ви сядьте за стіл і спробуйте зосередитись. СКАЧАТЬ