Гра у відрізаний палець. Андрей Курков

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ камері, що передавала зображення на монітор. Зникнувши з коридора, він з’явився в кімнаті. Дістав із сумки касету, підійшов до музичного центру. Вставив її. Відійшов до прив’язаного до крісла-гойдалки чоловіка.

      – Звук іде? – запитав Іван Львович, не відриваючись од монітора.

      – Йде, – відповів молодик за пультом.

      – Голосніше можеш зробити?

      У салоні мікроавтобуса пролунало шипіння і на його фоні – ритмічні часті удари.

      – Я не винен, – пролунав слабкий голос прив’язаного до крісла-гойдалки чоловіка. – Мене підставили.

      – Усіх час від часу підставляють, – відповів хлопець, що стояв перед ним.

      Потім він опустився навпочіпки. Розкрив свою сумку і витягнув із неї якийсь пристрій із наїжаченими дротами. До дротів приєднав іще якусь деталь, потім подивився на годинник і, засунувши пристрій під крісло, звівся на ноги. Озирнувся на музичний центр.

      – Може, голосніше зробити? – запитав зв’язаного і, не чекаючи відповіді, підійшов і додав гучності.

      Тепер часті ритмічні удари зазвучали сильніше.

      – Що це? – запитав Нік.

      – Запис сердечного ритму, – не обертаючись відповів Іван Львович.

      Тим часом хлопець перейшов із «кімнатного» монітора в «кухонний». Дістав із холодильника ковбасу, нарізав хліба, зробив собі каву. Поводився абсолютно спокійно, як господар. Тільки час від часу поглядав на свій годинник.

      Чоловік у кімнаті розхитував крісло-гойдалку. Мабуть, намагався звільнитись, але у нього нічого не виходило.

      – Кава є? – запитав Іван Львович, стежачи за «кухонним» монітором.

      Молодик за пультом нахилився й подав полковникові термос. Той налив собі, випив. Потім знову налив у пластмасову чашку-кришку і простягнув Ніку.

      Їх погляди зустрілися, й Іван Львович, кивнувши на «кухонний» монітор, запитав:

      – Ну як тобі кіно?

      Нік знизав плечима. Він насправді мало що розумів у побаченому.

      – Ти за хлопцем спостерігай, – сказав полковник. – Сергій Володимирович Сахно. Тридцять три роки. Цікавий тип. Із біографією. Теж колишній офіцер, сапер. Комісувався, коли його вагітна подруга загинула. Психіка нестійка. Йому підкинули винного в смерті подруги. Ось тобі й кіно.

      – А що це за касета, яку він у магнітофон уставив?

      – Запис серця дитини в череві матері. Тепер роблять. Мода. Фотографії за допомогою ультразвуку, запис ритму серця… У мій час у дитини, що народилася, відрізували пасемце волосся і зберігали в конверті на пам’ять, а тепер із новою технікою кожен божеволіє по-своєму! Стоп!

      Іван Львович, сам себе зупинивши, втупився в «кухонний» монітор.

      Сергій Сахно – тепер Нік уже знав, як звуть цього хлопця, – подивився укотре на годинник і, залишивши недоїдений бутерброд на столі, заспішив, зазбирався. Швидко заглянув у кімнату. Посміхнувся, СКАЧАТЬ