Осінній сезон смертей. Андрій Кокотюха

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ тут шляхетний лицар Шкарада, який повертався з презентації після бенкету, лізе заступатися! А скандал на презентації нового видавництва «Лада»? Ти пам’ятаєш, як назвав директора? До речі, за публікацію нам заплатили. Журналіст лише мав гарно написати.

      – Пам’ятаю. А ви пам’ятаєте, що до путчу дев’яносто першого року він був головлітівським цензором і різав геть усе? Між іншим, саме за його доносами авторів двох рукописів посадили за антирадянщину, а шестеро довго не могли влаштуватися на роботу навіть двірниками. Я маю факти, а ми їх досі не оприлюднили. Тепер у нього, бачте, видавництво, що видаватиме європейську класику українською мовою без купюр за триклятущі гранти!

      – На прес-конференцію ти з’явився п’яний! Він мав усі підстави викликати міліцію!

      – Я випив лише сто п’ятдесят!

      – Не важливо, скільки ти тоді випив! Мені, повторюю, набридли ці історії. Все, що сталося вчора, дуже серйозно. Тобі запросто могли пришити справу. Кращого винуватця годі було й шукати… Слідчий мені все пояснив…

      – Мудак той слідчий!

      – Гаразд, нехай мудак. – Чечель сів на місце, дістав сигарету, закурив. – Ти дорослий чоловік, пишеш добре. Чому я мушу проводити з тобою виховні бесіди? Ми ж не в дитсадку, і я не вихователь.

      Я промовчав. Заводитися не хотілося. До того ж із тону начальства я відчував: буря вщухає.

      – Що там за історія? – вже спокійніше запитав шеф.

      – Яка?

      – Ну, з убивством цим… Мені слідчий так нічого й не пояснив…

      – А він і мені нічого не пояснив. Я, до речі, думав, що ви знаєте.

      – Ні, ми нічого не писали. Повз кримінальну хроніку якось пройшло… Брак інформації…

      – Значить, так задумано.

      – Угу, задумано. – Шеф, не випускаючи цигарки з пальців, потер скроні, попіл упав на праве плече. – Добре, йди працюй. У Валери там роботи навалом. Справ багато…

      Танюха вже сиділа на своєму місці і хвацько стукала по клавіатурі. Зиркнувши на мене, підморгнула по-змовницькому:

      – Дістав?

      – Ага. Премію.

      – Дурень ти. І алкоголік…

      – А що гірше?

      Танюха поманила мене пальчиком і, коли я нахилився, з серйозним виразом обличчя прошепотіла:

      – Алкоголік. Дурень хоч у ліжку старається, пнеться з усієї сили. Хоч якийсь результат є. Алкаші з цього погляду безнадійні.

      – Тоді пияцтву – бій! До останнього патрона! – Я підніс угору стиснуту в кулак правицю.

      2

      – Скажіть, Василь не прийшов іще? Так, дякую… Здоров, це я!

      – Добрий день. Ви – це хто?

      – Багатий буду, Василю! Шкарада тут.

      Тітоньки Коняки не було, коли я повернувся від шефа. Валера дав мені якісь вказівки, сказав, що треба впрягтися в роботу, а то в нього невправка, і теж кудись махнув. Тож я був сам на весь кабінет і міг без зайвих вух поговорити телефоном.

      – Правильно СКАЧАТЬ