Маруся. Василь Шкляр
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Маруся - Василь Шкляр страница 3

Название: Маруся

Автор: Василь Шкляр

Издательство:

Жанр: Историческая литература

Серия:

isbn: 978-966-14-7838-0, 978-966-14-7992-9

isbn:

СКАЧАТЬ Коли почув про її клопіт, щиро обурився, сказав, що це якесь неподобство, адже тепер не брежнєвські часи, ми це владнаємо швидко, але, якщо не секрет, Лізо Євгенівно, то куди зібралися їхати, що вам знадобився закордонний паспорт?

      – До Польщі, – сказала вона. – Туди, куди тепер їдуть усі.

      Усміхнулась, подякувала й уже підвелася, аж він раптом спитав:

      – А ви часом не чули таку баєчку? Начебто Маруся спокійно дожила свого віку в Польщі. Мала там гарний будинок…

      – Не чула, – відповіла Ліза Євгенівна. – Більше говорили про Канаду.

      – Так, говорили багато. І про Канаду, і про Румунію… А тепер ниточка потяглася й до Польщі.

      – Ви ще згадайте про десять возів золота, яке Маруся закопала в Чортовому лісі, – вже веселіше всміхнулася Ліза Євгенівна й рушила до дверей, аж він зупинив її знову.

      – А хочете почути про свою бабусю не байку?

      Вона обернулася.

      – Якщо ви завели мову про золото, то я вам відкрию одну таємницю. У лісі, недалеко від села Вереси, знайшли Марусину землянку. Ну, не тепер, давніше, але все свідчило про те, що земляночка належала саме їй. – Іван Іванович зробив паузу, приглядаючись, яке враження справили його слова. – Там була скриня з жіночим одягом і прикрасами. Ну, всякі намиста, коралі, сережки, персні, вишивані сорочки, дзеркало… Словом, суто дівоча земляночка. Але особливого скарбу там не знайшли, хоча про Марусині схованки досі ходять легенди.

      – У мене таке враження, – сказала Ліза Євгенівна, – наче ви вже пишаєтеся тим, що є земляком Марусі. Хіба ні? – її усмішка була ясною і теплою.

      Запитання застало його зненацька, Іван Іванович трішки змінився з лиця, але теж усміхнувся.

      – А знаєте, що там іще знайшли? – в його голосі почулася зловтіха, яку Іван Іванович не зміг приховати. Він знов зробив театральну паузу, мовби шукав підходящого слова, потім довірливо притишив голос. – Там знайшли вірші її полюбовника.

      – Он як, – сказала Ліза Євгенівна. – Цікаво.

      А собі подумала: «Вереси. Село Вереси. Може бути».

1919-й

      16 липня 1919 року Галицька армія після тяжких боїв із поляками перейшла Збруч і з’єдналася з Дієвою армією Української Народної Республіки. Обидва війська опинилися на мізерному клаптику Великої України в так званому Кам’янець-Подільському мішку. Від заходу підпирали поляки, з півночі, сходу й півдня насідала московсько-більшовицька навала. Виснажені безнастанними боями, і галичани, і наддніпрянці були в катастрофічному стані – бракувало зброї, технічного виряду, амуніції, одягу, взуття, харчів, ліків… Однак злука двох армій – зустріч рідних братів, які досі не бачили одне одного, – додала і сили, і духу, і віри в перемогу. Об’єднана Українська армія прорвала Кам’янець-Подільський мішок і погнала червоних по всьому фронту, здобуваючи стратегічні міста й залізничні вузли – Проскурів, Жмеринку, Вінницю, Бердичів…

      Штаб СКАЧАТЬ