Маруся. Василь Шкляр

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ на паперівках можу прожити цілий день, – сказала Маруся.

      – А я тільки ніч. Тому з вашого дозволу візьму це яблуко з собою.

      Їхня розмова мимоволі переходила в гру, і Маруся спитала:

      – Яка ваша улюблена страва?

      – Яка є, – сказав Мирон. – Колись на італійському фронті ми з Осипом Станіміром з’їли цілого віслюка.

      – За раз?

      – Ні, не за раз, звичайно. Але ми обшкребли його до білого скелета.

      – Де це було?

      – В Альпах.

      – Розкажіть, – попросила вона.

      – Про віслюка? – він усміхнувся самими очима.

      – Ні, про Альпи.

      – Нічого цікавого.

      – Не вірю, – сказала вона.

      – Ми стояли на Монте-Банато. На такій висоті, де орли мостять гнізда. Там, коли вибухає стрільно, його грім цілий день перекочується від гори до гори, від скелі до скелі. І тоді здається, що ці гори ось-ось обваляться і ти провалишся разом з ними в самісіньке пекло.

      – Страшно? – спитала Маруся.

      – Страшно, – сказав він. – Але я був жовніром, мене послали. А як… ви?

      – Що я?

      – Вам не страшно?

      – Буває, – сказала вона. – Одного разу, коли я ночувала в скирті, мені в пазуху залізла миша. Я наробила такого вереску, що підняла на сполох усіх козаків.

      Мирон виразно побачив ту мишу. Як вона залазить їй у пазуху.

      – Жартуєте, – сказав він. – Я не про те. Чому ви, юна дівчина, пішли на війну?

      Вона помовчала, потім сказала:

      – У мене не було вибору.

      9

      Василь Соколовський мстив за брата жорстоко. Через кілька днів він пішов з козаками на Радомишль, куди якраз прибула свіжа червоноармійська частина для боротьби з повстанцями. Василь вирішив не чекати большевиків у Горбулеві, а сам пішов до них у гості. Зібрав тисячу козаків, оголосив, що вони тепер бригада імені Дмитра Соколовського й повинні вшанувати батька-отамана в повітовому Радомишлі.

      Такого побоїща місто ще не знало. Соколовці винищили до ноги залогу, розтрощили свіжу червоноармійську частину й перемолотили все, що тхнуло большевиками. Кому вдалося вирватися за місто, там його привітали кулеметники Тимоша Корча. Сотні й сотні трупів валялися на вулицях, по городах, купами лежали в ровах. Після того в Радомишлі довго не чути було людських голосів, тільки моторошно завивали собаки та крякало вороння, яке чорними хмарами затуляло небо. Уночі пугикали сичі, вулицями міста гасали вовчі зграї і нишпорили голодні лиси.

      Розігрітий удачею, Василь провітрив від большевицького смороду Потіївку, Черняхів і збирався йти на Коростень, аж раптом йому передали, що з ним хоче зустрітися Симон Петлюра. Треба вирушати залізницею на Вінницю.

      В останню хвилину попросилася поїхати з ним сестра Саша. Вона була вже не тільки розвідницею і зв’язковою, але й показала себе в бою. Мала зірке око, тверду руку в стрільбі, хвацько трималася в сідлі.

      – Візьми мене за ад’ютанта, – СКАЧАТЬ