Острів Скарбів. Роберт Луїс Стівенсон

Чтение книги онлайн.

      Мрець лежав так само, як ми його залишили, – на спині, з розплющеними очима і випростаною рукою.

      – Позачиняй віконниці, Джиме, – прошепотіла мати. – А то раптом вони надумають підглядати за нами знадвору. А тепер, – сказала вона, коли я все позачиняв, – нам треба знайти ключ від скрині. Але хто з нас наважиться доторкнутися до небіжчика, – додала вона і зітхнула.

      Я нахилився до капітанового тіла. На підлозі біля його випростаної руки лежало вирізане з паперу кружальце, зачорнене з одного боку. Я не мав сумніву щодо того, що це і була «чорна мітка». Взявши її у руку, я побачив на іншому боці написані чітким і гарним почерком слова: «Час до десятої вечора».

      – О десятій, мамо! – вигукнув я, і тієї ж миті пролунав дзвін наших старих дзиґарів.

      Несподіваний звук змусив нас здригнутися, але, на наше щастя, годинник пробив лише шосту.

      – Нумо, Джиме, шукай ключ! – підганяла мати.

      Я обшукав кишені капітана. Кілька дрібних монет, наперсток, нитки, товста голка, розпакований згорток листкового тютюну, ніж з кривою ручкою, кишеньковий компас, трут із кресалом – ось і все, що я там знайшов. Я вже втратив надію відшукати ключ, коли мати сказала:

      – Може, він у нього на шиї.

      Притлумлюючи відразу, я розірвав комірець капітанової сорочки. І справді, на просмоленому шнурку, який я швидко перерізав знайденим у кишені ножем, висів ключ.

      Зраділі знахідці, ми, не гаючи часу, поспішили нагору до маленької кімнати, де жив капітан, і де від дня його приїзду стояла скриня.

      На око вона нічим не відрізнялася від звичайних матроських скринь. На віку стояла випалена розпеченим залізом літера Б. Кутики в неї були добряче оббиті й подряпані від тривалого ужитку.

      – Дай-но мені ключ, – сказала мати.

      Хоч замок був і тугий, вона швидко відімкнула скриню й підняла віко.

      Зсередини на нас війнуло різким запахом тютюну й дьогтю. Зверху лежала нова, старанно вичищена і спакована пара одягу, що її, за словами матері, жодного разу не вдягали. Під убранням лежали різні речі: квадрант, бляшаний кухлик, кілька пачок тютюну, два чудові пістолі, зливок щирого срібла, старий іспанський годинник і ще кілька не дуже цінних дрібничок, здебільшого іноземного виробництва, два компаси у мідній оправі й п’ять чи шість дивних мушель із Вест-Індії. Я часто думав потім, чому капітан тягав із собою ці мушлі у своїх небезпечних розбійницьких мандрах.

      Нічого цінного, окрім зливка срібла й кількох дрібничок, ми не знайшли. На самому дні лежав полинялий від часу і солоної води старий морський плащ. Мати похапцем відкинула його в бік, і ми побачили останні речі, що лежали в скрині: оправлений у церату згорток, схоже, якийсь папірець і полотняний мішечок із золотими монетами.

      – Я покажу цим негідникам, що я чесна жінка, – пробуркотіла мати. – Я візьму тільки те, що нам він був винен, і жодного СКАЧАТЬ