Острів Скарбів. Роберт Луїс Стівенсон

Чтение книги онлайн.

      Досить довгий час, попри всі мої зусилля, я нічого не міг розчути. Спершу вони розмовляли пошепки, потім розмова зробилася гучнішою й до мене долинали окремі слова, здебільшого капітанова лайка.

      – Ні, ні й ні! І годі говорити про це! – заволав він. І потім ще: – Коли вже справа дійде до зашморгу, то нехай у ньому теліпаються усі, кажу я.

      Раптом почулася люта лайка – і гуркіт. Стіл і стільці грюкнули об підлогу, дзенькнули клинки, і пролунав чийсь стогін. Потому я побачив Чорного Пса, що рятувався втечею від капітана. Обидва вони тримали видобуті з піхов кортики, а в Чорного Пса з лівого плеча текла кров. Саме біля вхідних дверей капітан замахнувся на нього кортиком і, мабуть, розтяв би його навпіл, коли б не завадила наша велика вивіска. Ви можете і нині побачити на ній вищерблення в нижньому куті.

      Цим ударом закінчилася бійка.

      Вискочивши на дорогу, Чорний Пес, незважаючи на поранення, дременув так швидко, що за хвилину вже був за пагорбом. А капітан стояв і дивився, наче заціпенів, на вивіску. Потім він провів кілька разів долонею по очах і повернувся до кімнати.

      – Джиме, – наказав він, – рому!

      Він трохи похитнувся при цих словах і сперся однією рукою об стіну.

      – Ви поранені? – спитав я.

      – Рому! – повторив він. – Мені треба забиратися звідси! Рому! Рому!

      Я побіг за ромом, але мене так приголомшив цей випадок, що я розбив склянку і пролив ром. У їдальні щось гримнуло – наче впало щось важке. Я побіг туди і побачив капітана, що випростався на весь свій величезний зріст на підлозі. Тієї ж миті згори прибігла моя мати, налякана галасом і бійкою. Удвох ми підвели капітанову голову. Він дихав гучно і важко. Очі його були заплющені, а обличчя розпашіло.

      – Боже ж мій, Господи! – бідкалася мати. – Що ж за прокляття нависло над нашою оселею. І бідний батько твій лежить геть хворий.

      Ми й гадки не мали, як допомогти капітанові, і були впевнені, що він отримав смертельну рану в бійці з незнайомцем. Я приніс рому і спробував влити йому до рота, але зуби його були міцно зціплені й щелепи стиснуті, наче залізні.

      На наше щастя, у дверях з’явився лікар Лівсі, що саме прибув оглянути мого батька.

      – Лікарю! – звернулися ми до нього. – Кажіть, що робити? Куди його поранили?

      – Поранили? – перепитав лікар. – Де там, він поранений не більше за нас із вами. Грець його побив, а я ж попереджав! Тепер, місіс Гокінс, йдіть-но нагору до свого чоловіка, і нічого не розповідайте йому про те, що трапилось. А я зроблю все необхідне, щоб урятувати нікому не потрібне життя цього поганця. Хай Джим принесе мені мидницю.

      Коли я приніс мидницю, лікар уже засукав один капітанів рукав й оголив його величезну жилаву руку, рясно вкриту татуюваннями. Написи: «Хай щастить», «Попутного вітру», «Хай здійсниться бажання Біллі Бонса», – були виведені дуже чітко і красиво на руці вище ліктя, а над ними біля плеча красувалося намальоване, СКАЧАТЬ