Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.. Антология

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ видиш, королевичу, яку я маю половину в кишені, а половина була в твоєї жінки.

      Ото, королевичу, стільки я хочу в тебе заплати. Заплативісь, королевичу, за мене давно, тоди, як той чоловік бив по моєму гробі, бо я був умерший чоловік. Пан Біг прислав мене за тих п'ятнадцять рублів у тебе рік служити. Викупівись мене, королевичу, від теї неволі, що він рік мав по смерті моїй збиткуватися. Бідним я був і позичив у того багача п'ятнадцять рублів, і він по смерті моїй збиткувався. Але Пан Біг прислав таку душу, що за мене заплатив.

      Дурний Гриць і водяна панна

      Була собі їдна жінка, що мала їдного дурного сина, називався Гриць. І не мала вона ані морґа ґрунту, тільки їдну хатину дуже стареньку. І не могла собі дати ради у світі, бо вже стара була, а той не міг заробити. А то за панщини було, і їй казали панщину робити за ту хату. А вона не здужала вже відробити панщини свеї. Тоди пан казав, щоби Гриць ішов до ставу стерегчи риби, тоди він відпише панщину. А той не хоче іти стерегчи риби, бо дурний. Пан казав йому дати кілька київ.

      – Мусиш хоч таким способом мені панщину відробити. Хоч ти дурний, то коло риби будеш стояти, коло ставу.

      Допіру Гриць ся послухав і пішов до тего ставу а пан його записав «ставничий». А було то літнього дня, голодного переднівку коли мати не мала чим його поживити. Вона жебрала по селі і носила свому синові. Так було раз і другий, а вона все понад коршму ходила. Раз виходить з тої коршми жид і до неї каже:

      – Чому ви до мене ніколи, Іванихо, не вступите?

      – Як я маю до коршми вступати, така бідная, як я нічого не маю, йно душа в мені?

      – Що ти питаєш, Іванихо, ти вступи – я маю горілку і ще й закуску для тебе знайду: є у мене хліб, булки. Хіба б я був такий нерозумний, щоб бідного зле потрактував? Хтось має гроші, а ти – ні, то я тобі подарую.

      Подумала стара Іваниха:

      – Піду я до того жида.

      І той жид-орендар дав їй горілки келішок чи там кватирку і дав їй хліба закусити.

      – Дякую вам, пане-орендарю, за те, щосьте мені дали, бо я плати не маю.

      – Прийдіть-но ви завтра, Іванихо. Я й завтра тобі ще дам. Було так їден день, другий – на третій день Іваниха вже встидається і боїться, і поза коршму вже ховається, як іде. Спогадала собі, що: «Довг вже маю великий у жида, вже найдеться близько злотий грошей, а як ще нинька третій день він мене закличе, а я маю реманент на панщину, то як жид возьме подасть мене до пана, то ще хату мою зліцитують».

      Але жид пильнує ліпше Іванихи:

      – І ви, Іванихо, вже мене встидаєтеся до коршми ходити?

      Закликав до коршми її і каже:

      – Не журися, ні. Я ще тобі грошей дам.

      Налив їй горілки кватирку, а ще другу дає для Гриця і буханець хліба і каже до неї:

      – Міг би Гриць прийти сам, йому недалеко від мене.

      – А пан як би довідався, то б його не тільки киями досить збив, а нагайкою ще ліпше побив.

      Занесла той хліб і ту горілку до Гриця і розказує:

      – Знаєш, СКАЧАТЬ