Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.. Антология

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ той ключ, котрий був зроблений разом із замком. Бо вже той другий так ся не вдасть, як той, що ся із замком робить.

      Боялась вона відразу признатись, пішла до шлюбу з тим королем. А як клякали двоє до шлюбу, то клякнув і перший її чоловік, котрий в зачарованім плащі був. То король брав шлюб раз, а той пан – два рази зі своєю жінкою.

      По шлюбі приступає король до своєї жінки і каже:

      – Моя жінка!

      Аж тут пан скидає плаща, теж приступає і собі каже:

      – Моя жінка!

      Король каже:

      – Я з нею шлюб брав!

      А той офіцер каже:

      – Я брав з нею два рази шлюб! Ти брав і я брав!

      Каже той король тоді:

      – В такім разі ставаймо до войни!

      – Ставаймо!

      Той король привів ціле військо, а офіцер стоїть сам. Та він, не довго думаючи, укрився плащем, на сідло сів, рушницю на плечі, а нагайку в руки, черевики на ноги. Піднісся попід небо і за королем розглядає. Спускається згори, бере короля під пахи на своє сідло і тягне його під саме небо аж під хмари. Питається його:

      – Скажи мені тепер, чия жінка: чи твоя, чи моя?

      Король відповідає:

      – Моя.

      – То я тебе як пущу до землі, то живий вже не будеш.

      – Твоя жінка, лиш будь добрий, занеси мене на землю, а я тобі подарую своє королівство. Пусти мене живого, а я собі піду в світ.

      І так ся стало, амінь.

      Як брат брата визволив і злого духа стратив

      Був собі їден пан і мав він двох синів. Як були хлопці малими, то одна кобила привела двох лошат, і одна сука – двох песиків. Отже вони собі росли, і ті хлопці росли. Повиростали сини, і пан дав їх до школи. Як вони вже ся повиучували, батько заслаб. Заслаб та й вмер.

      Журяться сини:

      – Тепер треба нас на більшу науку посилати, але нема кому оплачувати, то кидаймо школи та й вертаймо додому, пускаймо батьків ґрунт у посесію. А як візьмемо гроші, то справмо собі мундур, щоб не встид було межи люди десь вийти, та й підемо в світ мандрувати.

      Зробили то все, як хотіли, та й пускаються в світ. Взяли вони собі кожен по лошакові і по одному песикові і виїхали з дому. Але недалеко від'їхали, як натрапили на дві дороги, що ся розходили. Стали на дорозі і міркують:

      – Ну, що ж, брате, – каже один, – купою не будемо їхати. Ти пускайся направо, а я – наліво.

      – Як же, брате, – питає другий, – ми ся розійдем? Борони Боже, якої смерти в дорозі, як ми будемо знати один про другого, чи яка слабість спаде?

      А старший брат відказує:

      – Отже так, брате. Я маю ножик, то закопаю його на тім роздоріжжі. І як вернеться котрий з нас на те місце та й відкопає ножик, і коли ножик буде чистий, то брат живий-здоровий, а коли заіржавлений, то вже нас одного нема.

      Довго ходили по світі, аж смутно зробилося молодшому братові, тяжко на серці. Вертає він назад на те роздоріжжя, добуває цезорик, а він заіржавлений.

      – Ой, СКАЧАТЬ