Молоко з кров’ю. Люко Дашвар

Чтение книги онлайн.

      Німець про все забув. Подерся на підвіконня і за мить зник у відчиненому вікні. І за цю мить таким героєм себе відчув – наче замість Гагаріна у космосі побував. А в кімнату вскочив – мамо рідна! На ліжку Льошка хропить, біля вікна Маруся в одній сорочині з намистом на шиї, і оце між ними – він, як кизяк в ополонці.

      Закрутився на одному місці.

      – Та… піду, мабуть, – шепоче і голосу свого не чує.

      Маруся всміхнулася, підійшла до Стьопки, затулила йому рота поцілунком. Відірвалася. На Льошку кивнула.

      – І оце б ти мене на нього кинув?

      – Сама на нього кинулася, – відповів гірко.

      – Щоби не топився, – наказала Маруся.

      – Все одно пропаду, – прошепотів.

      – А я тебе оженю, Стьопо, – відповіла. – Рівні будемо. У мене – оцей ось, а ти, приміром, Тетянку горбоносу візьмеш… А ночі – наші…

      – Марусько, та ти… Румунка божевільна, – перелякався.

      Вона приклала палець до губ, мовляв, тихесенько мені, й опустилася на підлогу. Стьопчині ноги підкосилися, мов зраділи, – і так ледь німця тримали. Він опустився на підлогу поруч із Марусею і, поки її ловкі руки нетерпляче розстібували ґудзики на його сорочині, обережно відсунув подалі Льошчину руку, яка впала з ліжка і звисала собі просто над Стьопчиним носом.

      За рік знову літо в голови запекло.

      – А чого це ти, німцю, усе либишся? – запитав баяніст Костя, коли якось ранком прийшов у тракторну бригаду і побачив, як німець без суму колупається у тракторі.

      – А по кому сльози лити? – з підозрою зиркнув на нього Стьопка. Перестав посміхатися.

      – А сам узнаєш! – Костя лихо вишкірився і присів на колесо трактора. – Іди, німець! Дадуть тобі зараз прочухана за всі твої походеньки.

      Стьопка сполотнів, розгублено витер засмальцьовані долоні об робочі штани і поправив окуляри.

      – Ти теє… Що таке? Куди йти?

      – У контору, куди ще? – здивовано знизав плечима Костя. – Щоби заради якогось німця мене на бригаду ганяти!

      – А що там, у конторі?

      – Там і голова, і секретар парткому, і Льошка Ординський… Він же тепер у господарстві друга людина після Старостенка. Чекають на тебе, німець. Готуй сраку!

      Стьопка зітхнув і поплентався до контори. «Та не могло бути інакше, – бідкався подумки. – Хоч колись, та повинні були взнати… Що тепер буде? Хоч би Марусі не чіпали…»

      На той час колгосп уже багатим став. Нову контору в центрі Рокитного біля клубу побудував, почав колгоспникам нові хати ставити, і без печей – газ. Стьопка зупинився біля ловко пофарбованого білим парканчика, що стеріг квітник навколо контори, і штовхонув двері.

      У конторському коридорі темно, хоч око виколи: мабуть, скупенький Старостенко справедливо розсудив, що у коридорі справи не робляться, і вирішив зекономити на електриці. Стьопка пройшов повз кілька зачинених дверей, за якими шаруділа паперами колгоспна еліта – бухгалтерка, агроном, двійко тваринників та інженер-механік, що був СКАЧАТЬ