Молоко з кров’ю. Люко Дашвар

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ постановив Микола, засунув у кишеню піджака пляшку горілки, накидав на тарілку огірків та кільце ковбаси, тицьнув німцю в руки. – Будеш закусь нести.

      І попхалися. Німець на порозі зупинився.

      – Чекай! Зараз… – І назад до клубу. Зі столу цукерку шоколадну вхопив, у кишеню вкинув. На поріг вийшов.

      – Миколо… Ти де?

      Під вербою біля клубу солодко хропів Льошчин дружба. Німець гірко зітхнув, опустив голову і присів біля Миколи. Дістав пляшку горілки з його кишені, відкоркував… Відірвався, коли ні краплі не лишилося.

      Наступного дня вже і сонце на небі відмітилося, уже і гості знову до клубу потяглися, аби забаву продовжити, а молодих – нема і нема.

      – Щось вони не дуже поспішають, – намалювався Микола. Запропонував: – Давайте я по них збігаю.

      – Та що ти все «збігаю, збігаю»! – Орися йому. – Стій і не рипайся! Самі прийдуть. Перша ніч… особлива. Нащо їх зайве сіпати? Може, вони зараз, як ті голуби, натішитися не можуть.

      …Голуб Льошка Ординський голяка сидів на ліжку і спантеличено дивився на біле, як зрада, простирадло. А де… Де кров цноти, незайманості, чистоти і…

      Почервонів, наче хто йому ляпаса дав.

      – Марусю…

      Лежить на ліжку біля стіни, червоне намисто на білих грудях перебирає і всміхається замріяно, та не йому, своєму законному чоловікові, а кудись – світ за очі, у далечінь, наче там її щастя, наче до нього полетіла б, наче… чужа.

      – Марусю… Чуєш?

      На чоловіка глянула.

      – Ось я… Твоя Маруся…

      Лоба рукою потер, ніби від того питань би поменшало, наважився:

      – А теє… чого простиня чиста? Мала б… – замовк.

      – Я чиста, то і простиня чиста, – та в очі йому допитливо: віриш?

      – Чекай… Не те кажеш… У тебе хтось…

      – Уночі, Льошо, кожна дівчина свою зірку бачить. Одна до неї тягнеться, інша – за собою кличе, третя – дивиться на неї, і край. А ти думав, на всьому небі ти один сяєш, як те сонце?

      – Чекай… Та що ж це… Не плутай мене, Марусю! – і нотки грізні в голосі. Врешті. Врешті згадав, що чоловік!

      – Сам себе плутаєш, – вона йому.

      – Та як же…

      Підвелася на лікті, серйозна стала.

      – Давай повінчаємося, – попросила. – Богу поклястися – не закарлючку в сільраді поставити…

      – Жартуєш чи занапастити мене хочеш? Я – комуніст… Мене за це…

      Згасла, відвернулася. Він – з ліжка. У штани вскочив, по кімнаті забігав. Зупинився та до Марусі. За руку вхопив. Стис, аж зап’ясток почервонів.

      – Кажи, бо вб’ю!

      – Твоя я.

      – Точно?

      – А ще з вищою освітою! – розсміялася через силу, бо рука аж посиніла.

      Злякався. Руку відпустив, цілує її.

      – Прости мені… Люба… Жити без тебе не можу. Світ перевернувся. Благаю – правду скажи. Якщо там щось і було… Прощу! Клянуся – прощу, але не бреши, Марусю! Чуєш? Не бреши! СКАЧАТЬ