Київські бомби. Андрій Кокотюха

Чтение книги онлайн.

      – Ти хто?

      – Полтава, – почулася коротка відповідь, студент видушив це слово із себе, спробував відсунутися ще далі, хоча вже не мав куди.

      – Тихо, – промовила Фаїна, не зводячи очей з револьвера, хоча дуже хотіла розгледіти його обличчя, повторила: – Тихо. Сиди тихо. Опусти.

      Полтава промовчав, та зброї не забрав. Лиш час від часу глядів через її плече, дивлячись, куди їх везе рятівна коляска і де він тепер. Кінь тим часом рисив Володимирською, звідти завернув на Бібіковський бульвар, і далі коляска рушила до Миколаївського парку.[22] Весь цей час хлопець мовчав, але, схоже, починав потроху опановувати себе: озброєна рука поволі опускалася. Та коли парк проминули, сховав зброю, витягнув щось із кишені, кинув собі під ноги, сказав:

      – Я тебе знайду, – і враз вискочив на ходу, миттю загубившись у дворах.

      Фаїна навіть не встигла провести несподіваного знайомого поглядом. Тож нічого не лишалося, як підняти складений навпіл білий аркуш із надрукованими літерами.

      Листівка. Чи прокламація.

      Пробігла поглядом. Знизала плечима, сховала за корсаж, підштовхнула Вольфа.

      – Давай, давай, часу нема.

      Єдине, що гріло зараз: Штерн напевне втік, скориставшись панікою. Як не крути, все повернулося, як Левін хотів.

      Підкови цокали по бруківці.

      Розділ другий

      1

      Київ, жовтень 1907 року

      Прикрий він, цей генерал Василь Новицький.[24] Але правий був, старий сучий син…

      Керував Київською охранкою підполковник Кулябко не так давно. Посадою завдячував своєму попередникові, своякові, чоловікові своєї сестри Олександру Спиридовичу.[25] А петербурзького ставленика старий служака Новицький не жалував. Та чого вже там – ставився відверто вороже. Звісно, таке сприйняття перекинулося на самого Кулябка. Хоча, здавалося б, призначення, як водиться, зроблене із самої столиці, сам Новицький тим же шляхом ішов. Родовитий, коріння на Псковщині, до Південно-Західного краю майже ніколи стосунку не мав, такий же жандармський чиновник, теж колись у Києві був чужим. І ти глянь – усякого після себе варягом вважає…

      На той час, коли в Києві відкрили спеціальне Охоронне відділення, Василь Дементійович Новицький готувався урочисто відзначити особистий ювілей: чверть століття, як він очолював губернське жандармське управління. Двадцять п’ять років вірної та відданої служби государю на Південному заході імперії – не жарти. Як чув Кулябко від дядьків на Євбазі,[26] то вам, хлопці, не баран чхнув.

      Правда, СКАЧАТЬ