Київські бомби. Андрій Кокотюха

Чтение книги онлайн.

      Сьогодні планувалося діяти за вже знайомою, не раз відпрацьованою схемою.

      Витягнувши з кишені срібний годинник на ланцюжку, Левін відкрив кришку, перевірив час, клацнув пальцями – жест, який дратував молоду жінку весь час, скільки вони знайомі.

      – Штерн запізнюється, – промовив неголосно.

      – Нормально, – так само неголосно заспокоїла Фаїна, скосивши погляд на циферблат. – Запас є.

      – На нього не схоже, – заперечив Левін.

      Довелося погоджуватися. Це справді так – у питанні часу їхній керівник був дуже прискіпливим, вивіряв свої дії та дії інших буквально по секундах і вимагав, аби цього дотримувалися неухильно. Загалом, коли починався будь-який, навіть невеличкий часовий збій, це вже саме по собі означало: щось сталося, йде не так і мусило без зайвих попереджень насторожувати інших.

      Фаїні все ж таки кортіло відповісти Левіну. Точніше – не хотілося мовчати. Аж ураз погляд, ковзаючи тим часом довкола, зачепився за знайому високу постать, яка рухалася вгору по Фундуклеївській.[16] Звідти його й чекали, побачили, коли повз прогуркотів трамвай.

      – Левін…

      – Я. Що?

      – Квіти.

      – Тобто?

      – Купи мені квіти, – сказала Фаїна, намагаючись зберігати спокій, і все ж таки не втрималася, відповіла, не міняючи тону: – Шлемазл.

      До Левіна дійшло швидко. Та він і тут не стримався від звичного для себе блазнювання. Стукнув себе по лобі спершу двома пальцями, так, ніби швидко тиснув на клавіші рояля, потім легенько ляснув усією долонею, картинно торкнувся губами руки супутниці й поспішив до дівчини, з вигляду – сільської, у білому фартусі й хустці, що продавала невеличкі букетики з кошика.

      Розмістилася вона поруч із Оперою, майже посередині шляху. Поруч із квіткаркою саме товкся худорлявий студент із великою коробкою цукерок під пахвою – явно йшов на побачення й прицінювався до букетів. Утім, купувати не поспішав: чи то квіти не подобалися, чи витратив останні копійки на шоколад.

      Левін рішуче відсторонив студента. Той явно вирішив, що впевнений у собі залізничник проганяє його, втягнув голову в плечі, краще примостив під рукою коробку й подріботів нагору. Хай думає, як собі хоче. Не торгуючись, навіть не особливо перебираючи, Левін заплатив, узяв перший-ліпший букет, простягнув Фаїні. Та, як усяка дівчина на її місці, зробила кніксен, прийнявши знак уваги із вдячністю.

      Зі свого місця обом було видно – Штерн саме завернув на Володимирську, посунув протилежним боком вулиці, помітив їх, зупинився, витягнув із кишені пальта пачку цигарок, стукнув гільзою об кришку, поклав пачку назад, витягнув сірники, закурив. Тоді поправив піднятий комір, рушив далі, в бік Софіївської площі, не озираючись на ходу.

      Левін із Фаїною перезирнулися.

СКАЧАТЬ