Здіймання. Саксайуаман. Осколок вічності. Олександр Зубков

Чтение книги онлайн.

      – Тепер можна починати.

      – Ти попросив у дерева пробачення? – здогадався Матвій.

      – Так. Ще я спробував пояснити, для чого ми робимо це, навіщо перериваємо його перебування на цій планеті.

      – Тепер можна?

      – Так, можна починати, – кивнув Куідель. – Спробуй.

      Матвій з усього розмаху встромив сокиру в дерево і переконався, що Куідель не перебільшував, коли розповідав про його неймовірно м'яку деревину. Сталева частина сокири повністю занурилася в стовбур. Без особливих зусиль Матвій витягнув сокиру і став поступово рубати по всьому колу, а Куідель тим часом пішов, як і обіцяв, пошукати плодів на сніданок. Не минуло й п'ятнадцяти хвилин, як він повернувся з цілим оберемком свіжих соковитих фруктів. Матвій вже пристойно спітнів, коли Куідель змінив його за роботою. Віддавши товаришеві сокиру, Матвій розташувався на траві й приділив належну увагу сніданку. Він не їв майже добу, а вигляд плодів пробуджав звірячий апетит. Попри це, Матвій куштував їх дуже обережно. Він відкушував малесенькі шматочки, лякаючись опинитися у владі хворобливого стану. І ця обережність принесла результат. Перший фрукт нагадав йому авокадо. Розжувавши невеликий шматочок м'якоті, він почав чекати. Двох хвилин було цілком достатньо, щоб зрозуміти, сумісна ця їжа з його організмом чи ні. Цей підходив, і він відклав його і ще кілька таких самих в сторону. Другий не був схожий на жоден з відомих йому плодів, але виділяв такий дивовижний аромат, що так і вабив себе скуштувати. За півхвилини язика почало щипати, а тіло свербіти. Якби Матвій з'їв його цілком, могла початися задуха, і тут, в глибині джунглів, йому навряд чи хтось зміг би допомогти. На тілі з'явилося роздратування у вигляді червоних плям. Матвій обережно зняв футболку і став натискати на шкіру нігтями, щоб хоч трохи зняти свербіж, щоб не почати чесати себе щосили. Куідель миттєво помітив стан свого супутника, підскочив до нього і дістав зі своєї сумки якийсь порошок.

      – Давай я допоможу тобі, – запропонував він, побачивши неабияку загрозу.

      – Не треба, Куідель. Будь-який дотик до тіла може викликати таку сверблячку, що я неспромога буду опанувати собою і просто розірву себе на шматки. Я з'їв зовсім небагато, і це скоро пройде. У всякому разі, я сподіваюся на це.

      – Довірся мені, Матвій, – наполягав Куідель. – Я навіть не буду торкатися до тебе. Я просто посиплю трохи на ці червоні плями, і ти переконаєшся, що це допоможе.

      – Добре, спробуймо.

      Індіанець вмить висипав трохи порошку собі на долоню, підніс її до тіла Матвія і здув вміст на його шкіру. Після цього сів поруч і почав чекати. Вже за кілька хвилин тіло Матвія прийняло природне забарвлення, причому не тільки на тому місці, куди потрапив порошок.

      – Куідель, це просто диво! – вигукнув Матвій, з подивом розглядаючи свою шкіру. – Це ж справжня знахідка. Все пройшло. Жоден наш лікар не міг допомогти мені краще, ніж ти. Безмежно дякую!

      – Так, цей засіб допомагає від багатьох бід, – посміхнувся Куідель. – Я ношу його з собою для захисту СКАЧАТЬ