Ім’я рози. Умберто Эко
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Ім’я рози - Умберто Эко страница 28

Название: Ім’я рози

Автор: Умберто Эко

Издательство: OMIKO

Жанр: Исторические детективы

Серия: Зібрання творів (Фоліо)

isbn: 978-966-03-8152-0, 978-966-03-9651-7

isbn:

СКАЧАТЬ знову зайшли у Вежу і лише побіжно оглянули трапезну, проходячи через неї по дорозі до східної башти. Трапезна займала простір під двома баштами, у північній частині стояла грубка, а зі східної гвинтові сходи вели у скрипторій, себто на другий поверх. Саме цими сходами ченці йшли щодня до праці, або двома рядами інших, не таких зручних, зате добре опалених сходів, які спіраллю піднімалися позаду грубки та кухонної печі.

      Вільям спитав, чи знайдемо ми когось у скрипторїї, бо ж була неділя. Северин усміхнувся і сказав, що для ченця-бенедиктинця праця – це те ж саме, що молитва. У неділю богослужіння тривають довше, але ченці, які працюють над книгами, усе ж проводять нагорі кілька годин, зазвичай плідно обмінюючись ученими заувагами та порадами і розважаючи над Святим Письмом.

      Першого дня після часу дев'ятого,

      де описано відвідини скрипторію і знайомство з багатьма вченими мужами, переписувачами та рубрикаторами, а також зі сліпим старцем, який очікує Антихриста

      Поки ми піднімалися сходами, я побачив, що вчитель мій придивляється до вікон, крізь які на сходи падало світло. Я, мабуть, ставав таким же кмітливим, як і він, бо відразу помітив, що вони розміщені так, що до них важко дістатися. Зрештою, вікна трапезної (єдині вікна на першому поверсі, які виходили на урвище) теж були важкодоступними, адже під ними не було високих меблів.

      Піднявшись по сходах, ми увійшли у скрипторій з боку східної башти, і тут я не зміг стримати захопленого вигуку. Другий поверх не був розділений на дві частини, як нижній, а тому розкинувся перед моїми очима у всій своїй просторій неосяжності. Вигнуте і не дуже високе склепіння (нижче, ніж у церкві, але вище, ніж в будь-якій капітулярній залі, яку я будь-коли бачив), підперте міцними колонами, спиналося над цілим приміщенням. Весь простір пронизувало чудове світло, яке лилося крізь три величезні вікна з кожної більшої сторони і крізь п’ять менших вікон, прорубаних у кожній з п’яти зовнішніх сторін кожної башти; ще вісім високих і вузьких вікон впускали світло ще й з внутрішнього восьмикутного колодязя.

      Завдяки усім цим вікнам велику залу щедро виповнювало рівне розсіяне світло, хоч був то зимовий пополудень. Шибки не були кольоровими, як це буває у церквах, свинцеві кріплення тримали чотирикутники безбарвного скла, і всередину вливалося якнайчистіше світло, не переінакшене людською майстерністю, щоб освітлювати працю тих, хто читає і пише. В інший час та в інших місцях я бачив чимало скрипторіїв, та не бачив жодного, де у струменях матеріального світла, яке робило простір осяйним, так світляно виблискувало б саме духовне начало, що його світло воплочає, – claritas, джерело всякої краси і мудрості, невід’ємний атрибут чудовної домірності, вираженої у цій залі. Красу-бо творять спільно три речі: насамперед се integritas, або довершеність, і тому речі неповні ми почитуєм за негарні; тоді належна домірність, сиріч consonantia; і врешті claritas, світло, ми ж бо звемо прекрасними речі, яким властива світла барва[57]. І оскільки СКАЧАТЬ



<p>57</p>

Так говорить про природу краси Тома Аквінський у своїй «Сумі богослов’я».