Жак-фаталіст і його пан. Дени Дидро
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Жак-фаталіст і його пан - Дени Дидро страница 25

СКАЧАТЬ дня, годині о дев'ятій увечері, двері відчинились – то прийшли ті черниці, що привели мене сюди. Похваливши доброту нашої настоятельки, вони оповістили, що вона чинить мені ласку й випускає мене на волю.

      – Надто пізно, – мовила я, – лишіть мене. Я хочу померти тут.

      Проте вони підвели мене й потягли. Привели мене до моєї келії. В ній була настоятелька.

      – Я питалася в Бога про вашу долю, він зворушив моє серце, він велить мені змилосердитись над вами, і я скорилась. Ставайте навколішки й просіть у нього прощення.

      Я стала навколішки й промовила:

      – Молю тебе, Боже, прости гріхи мої, як ти молився за мене на хресті.

      – Які гордощі! – скрикнули вони. – Вона порівнює себе до Ісуса Христа, а нас до євреїв, що розп'яли його!

      – Не мене судіть, судіть себе, – сказала я.

      – Це не все, – сказала настоятелька. – Заприсягніться мені святою покорою, що не розкажете ніколи про те, що трапилось.

      – Погано ж ви вчинили зі мною, коли вимагаєте, щоб я мовчала. Присягаюсь, що ніхто, крім вашого сумління, про це не знатиме.

      – Присягаєтесь?

      – Так, присягаюсь.

      Після цього вони стягли з мене одежу, в якій я була, й дозволили одягтися в мою власну.

      Я застудилася, становище моє було небезпечне, все тіло в мене заніміло – адже кілька днів я жила краплиною води та крихтою хліба. Гадала, що це вже терплю останню муку. Але цей хвилинний занепад тільки показує, яка сильна природа в молодому організмі – я одужала зовсім швидко, а коли вийшла, довідалась, що вся громада мала мене за хвору. Я знову почала виконувати монастирські обов'язки і посіла своє місце в церкві. Ні про свій папір, ні про молоду сестру, якій доручила його, я не забула. Я була певна, що вона не вжила на зло мою довіру, але наражається на небезпеку, зберігаючи мою записку. Згодом, за кілька днів по моєму виході з в'язниці, в хорі, в ту саму мить, як і тоді, коли я передала їй папірця, тобто коли ми поставали навколішки й позникали, схилившись, за ситцями, я почула, що мене тихенько смикають за сукню. Я простягла руку й дістала записку, в якій вона писала: «Як я турбувалася за вас! І що зробити з тим жахливим папером?..» Прочитавши, я скрутила папірця руками й ковтнула його.

      Усе це трапилося на початку посту. Наближався час, коли з Парижа до Льоншана збирається добре й лихе товариство, цікаве до співу. Голос у мене тремтів, я трохи втратила його.

      По монастирях, як ніде, дбають про свої найдрібніші інтереси, тому мені дали пільгу – трохи волі. Сестри, якими я керувала в хорі, могли підходити до мене без перешкоди, серед них і та, кому я доручила свою записку. Під час перерви, коли ми були в саду, я відвела її набік, змусила співати, і поки вона співала, сказала їй:

      – У вас багато знайомих, а в мене нікого. Я не хочу, щоб ви через мене зазнали лиха! Мені краще вмерти, ніж накликати на вас підозру в тому, що ви допомогли мені. Подруго, ви загинули б, я знаю, а мене це не врятувало б. Та коли б ви й порятували СКАЧАТЬ