І земля, і зело, і пісня. Роман Іваничук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ той владний поклик випірнув із-за Маґури серпик місяця: молодий Іванко, вигдядаючи гойну Марічку, вилонив із темряви постаті закованих у блискучі лати воїв; на живий дівочий вінок й на парубків у шапках з білої бараниці впало його примарне сяйво, й засвітилися вони, мов блудні вогники. Стих дзенькіт срібних монет на дівочих зґардах, й з-поміж них тихо засвітилися бурштинові коралі, на ягідки свербигузу схожі. Світ зачаївся, чекаючи дива.

      Виступив тоді з парубочого гурту муж, такий високий, що ховав голову в імлі, яка спадала плахтою із довколишніх верхів у Тухольську долину, – був то головний волхв-хмарогонець, Реверою званий. На його чорній киреї блищала золота пряжка з головою вищереного змія, в руці тримав він жезл з посадженим на шпицю кінським черепом.

      Ревера увійшов у коло дівочого вінка і вдарив жезлом об землю. Тоді з лісових язвин й узворів вибігла гірська чортівня: біси били в бубни, клишоногі щезники висвистували на сопілках, нічні нетопирі перемінювались у красних парубків, котрі намагалися зірвати зелені корони з голів дівчат, щоб заволодіти ними. А вони й не оборонялися: знали ж бо, що на Купала жодна з них не вбереже свого віночка, й навперейми закликали їх леґіні піснею, що прилинула до них з неозорого майбуття:

                                   Будь русалкою в цю ніч.

                                   Сядь, схились і слухай пісню,

                                   Я складу шалену пісню,

                                   Будь русалкою в цю ніч…

      Й незчувся Леонтій, коли опинився серед парубків і, розохочений, почав шукати своєї дівчини, яку покинув у далекому краю, й кожну заклинав «Будь русалкою в цю ніч!» – не знав, котру закляв.

      На узгір’ях між Кливою і Магурою розпаношувалась купальська веремія, на вершинах гір пломеніли ватри, а в долині було темно, ще й місяць ховався за хмари.

      Тоді вийшла на середину галявини жінка в сорочці з довгими рукавами, з її очей впали долі два сніпки променів й запалили ватру; жінка рукавами роздмухувала полум’я, й коли ватра спалахнула, скинула з себе сорочку, й від білоти її персів померк вогонь на кострищі, а вої від невимовної краси чарівниці перемінилися у кам’яні статуї.

      Жінка підвела вгору руку з туровим рогом, й тоді обступили її боги Хорс, Стрибог, Перун і Велес, теж з каменю вилиті, щоб захистити жінку від вихору: у дикому танці закружляв волхв-хмарогонець на її честь.

      Й оглух Леонтій від пекельного галасу, осліп від вроди богині достатку й плодючості Мокоші, скупаної у вогні.

      А вона – така неймовірно схожа на його кохану Діану, яку покинув у Візантії – промовила до нього:

      «Ти ж закляв мене, тож іди до мене!»

      4

      Від шаленого танцю, що його творив волхв-хмарогонець разом з пекельною чортівнею, розступилися аж на край галявини кам’яні бовди, що зображали язичницьких богів, завихрилися хмари над Бескидом й, розпорені блискавками на чорні клапті, полетіли до обрію, що підперезав небосхил блідо-синім ременем, не СКАЧАТЬ