І земля, і зело, і пісня. Роман Іваничук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ господині з дійницями; змастивши маслом дійки, припадуть вони руками до повних вимен, з яких невтримно дзюркотітиме шумними цівками живильний напій.

      Й стихне тоді пастуше галайкання: як лише роздереться навпіл зелена запона лісу, уздрять пастухи в житах замаєні віночками білі голівки русалок, й рушать вони, мов лошаки з копит; затикані сойчиним пір’ям їхні крисані здує зустрічний вітер, розохочені парубки зволочать житнє руно, й коли кожен знайде свою русалку, тоді від молодечої жаги споловіють хліба…

      Коли ж звечоріє, виберуться хлопці – кожен із спійманою й дівочою кров’ю заприсяженою русалкою – на Ключеву могилу, яка у своїх найпотаємніших надрах свято зберігає старосвітську пам’ять, що раз на рік оживає у купальських забавах.

      Запалає вогонь на могилі, закохані і вже з’єднані русальними законами пари в шаленому розгоні перестрибуватимуть через ватру; міцно будуть вони триматися за руки, щоб ні над вогнищем, ані потім у житті не роз’єднатися; а крокове колесо покотиться до ріки й згасне в ній, розсипавшись віночками, й дівчата, які зосталися без пари, бігтимуть за течією, придивляючись, до котрого, чужого, діткнеться її віночок і яку пару судилося їй розбити.

      …А князь Святослав у шоломі й густоплетеній кольчузі, з печально опущеними до підборіддя вусами, небезпекою стривожений, стоїть за частоколом на ґалереї Овруцького замку і знає вже, що вечірніх купальських пісень і хороводів не діждеться. На майдані озброєна дружина лаштується до втечного походу, бо донесли вістові: вийшов зі стольного города вигнаний Ярославом Святополк і йде з незчисленними воями на Древлянську землю, щоб приєднати її до своєї – Турово-Пінської над Двіною – і звідти тяжкою силою взяти Київ.

      Мусив утікати Святослав. Й не вибрав він дороги на північ до дреговичів, як радили йому волхви, й не на Задоння, де живуть касапчі – варварське плем’я, яке при батьках лихословить і п’є замість вина гарячу оленячу кров, та й на південь до невірних печенігів не важився відступати, – помчить його дружина горі вздовж русла Горині до Дністра й Тиси, де Візантія ще не встигла знівечити предковічні звичаї й покони, до свата, властителя угро-руської землі боржавського князя Орсавара, що править за Верецьким перевалом.

      У Вишгороді вістові донесли Святополкові, що Святослав, уміцнившись підмогою боржавського князя, неодмінно наважиться посягнути на київський стіл; вийшов він уже з Овруча й досягав Із’яслава, що над Горинню.

      Й повернув у погоню за втікачами окаянний братовбивця полк списоносців, наздогнали вони ар’єрґард братової дружини на залучині біля Корчина, де Опір у Стрий впадає, й скололи до ноги Святославових воїв, – бойківські горяни назвуть згодом те побоїще моторошною назвою – Сколє.

      За час тієї кривавої затримки передові загони втікачів встигли допасти до Тухлі над крутим вигином Опору, звідки рукою подати до верхніх воріт Верецького СКАЧАТЬ