І земля, і зело, і пісня. Роман Іваничук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ А може, в тому, що наш народ стане колючим, цупким і непримітним терном, – його порятунок; може, таким чином він виживе в неволі й дочекається днів, коли знову відродяться в його лоні дуби, тиси й смереки?

      …Правду кажеш, княже. Хвала Господу, що разом з Митусою ти не зміг убити його пісні – пам’яті про часи панування могутніх дерев. Без неї народ не зумів би стати й терном, не мав би сили триматися свого ґрунту, міцніти й множитися, всохли б молоді паростки без духовного напою, переданого в пісні. І твої, князю, добрі й лихі діла житимуть у тій тямі – для прикладу і для застережень… Не час нині для кровної мсти, сьогодні живий подих кожного з нас належить останній битві. Може, решта твого життя, яке я маю право відібрати, помножить справедливими ділами добру пам’ять у нащадків про колись могутню Русь, і допоможе та пам’ять нащадкам вижити…

      Згасло зелене полум’я в очах Зореслави, кволим порухом встромила вона ножа в піхви, опустила руки, й безмежна туга оповила її обличчя.

      Дивився князь на жону вбитого ним Митуси й жадав, щоб сльоза полегші стекла з її очей, та сліз не було. Не було!.. Тяжко карався Данило за свій злочин: немов новітній Каїн, започаткував він убивство співців, тож майбутні властителі, за його прикладом, теж убиватимуть своїх речників. Та крізь пекуче каяття іскрився промінь нової віри: прийде час – і співці сукупно з володарями стануть властителями духу й земель.

      Князь діткнувся рукою до чола Зореслави, повів пальцями по щоці до підборіддя, підвів її голову, заглянув у скісні половецькі очі; злива туги лилася з обличчя жінки, і жахно йому було від надміру її страждання, і радів, що воно є і в неї, і в нього, і в ратників, бо біль діймає тільки живих.

      Сказав:

      «Зійшлись ми, Зореславо, з Митусою на заповітній межі добра і зла, та не порозумілись, тож нащадки хай розсудять, хто з нас більше злого вчинив, прагнучи творити добро».

      Розвиднілось. Вийшла орда з табору – з луками, списами, таранами; у фортеці вдарили стражники в клепала, стали біля заборол руські ратники.

      Князь піднявся на сторожову вежу, Зореслава стала біля пращі. Чекала наказу воєводи Чермного й шепотіла слова молитви:

      «Не наведи на ни, Господи, напасті іскушенія, не передай нас у руки чуждих, да не прозветься град твой град пленен. Не напущай на ни скорби і глада, огня і потопленія. Мало показни, а много помилуй, яко не терпить наше єстество долго носити гніва твоєго… Мир утверди, гради розвесели, мужі і жони і младенци спаси. Вся помилуй, вся утіш, вся обрадуй – нині і присно, і вовіки віков…»

      Залога Тустанської фортеці стала одним тілом – розпочиналася битва за рідну землю, і зело, і пісню.

      1986

      Погоня

      Історичне оповідання

      1

      На початку русальної седмиці 1015 року великий київський князь Володимир віддав душу новітньому християнському Богові і з почестями СКАЧАТЬ