Жанна батальйонерка. Ґео (Георгій) Шкурупій

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ і підійшов, тоді я взяв його до себе в сани і ми разом приїхали до вас. Я хтів… а… але я його лишив у візника і сказав йому, що коли цей кіт пропаде, то я з нього здеру шкуру й викину на мороз, щоб він пам’ятав, як слід поводитися з котами.

      – Як його звати? – запитала Жанна.

      – Він поки що безіменний, але ми можемо його охрестити… О… – цебто дати йому назву!

      – Оголошую конкурс на краще ім’я цьому котові! – заявив Муславський. – Пропоную дати йому назву Лотос, в честь нашого товариства. Хоч він і брудний тепер, але він, здається, мусить бути білий.

      – Що ви, – сказала одна з гімназисток, – ви назвіть його Муркою! У нас теж є кіт і його звуть Ґастоном, мені страшенно не подобається це ім’я, але на інше він не йде.

      – Дуже гарне ім’я Васька! – сказав хтось із присутніх.

      Кіт блиснув очима й подивився на Жанну, ніби розуміючи, що про нього мова.

      – Дивіться, дивіться! – скрикнула гімназистка, – як у нього демонічно поблискують очі! Це не простий кіт!

      – Може, це демон? – сказав Криницький. – Тепер вечір… Така погода…

      Ці слова Криницького справили на присутніх гнітюче вражіння. Вони всі раптом згадали, чого вони сюди зібрались і притихли. Мовчання на хвилину звисло в кімнаті.

      – Його ім’я буде – Агасфер! – сказала Жанна. – Я дуже люблю демонічні назви.

      – Кис-кис, Агасфер! – покликав Муславський.

      Кіт зіскочив з колін Голуб’ятнікова й кинувся чогось у дальній куток кімнати, можливо, що там була миша.

      Присутні здригнули від несподіванки. А Голуб’ятніков став задоволено покручувати свої вусики, що нагадували два шматочки білявого клоччя.

      – Ну, панове, у нас уже все готово, ми можемо приступити до сеансу! – підвелася Жанна зі свого фотелю. – Прошу до другої кімнати.

      Гості неохоче повставали зі своїх теплих куточків і парами перейшли до другої кімнати. Тут серед кімнати стояв трьохногий круглий стіл, оточений стільцями за кількістю гостей. Гості посідали навколо столу, склавши руки на стіл. Жанна сіла між Муславським та Голуб’ятніковим.

      – Тепер треба, щоб руки всіх з’єдналися й пішов магнетичний ток! – сказала Жанна.

      Гості поклали свої п’ятерні на стіл так, щоб пальці з’єднувалися з пальцями сусіда, і таким способом вийшло велике коло з рук, що лежали на столі. Хтось погасив електрику й у кімнаті стало темно, деякий час було чутно дихання й сопіння присутніх. Раптом хтось кашлянув і завовтузився на стільці.

      – Тихше, панове! – промовив Криницький. – Потрібна абсолютна тиша…

      Знову все стихло. Всі сиділи мовчки, лише було чути, як у сусідній кімнаті пройшла покоївка. Раптом стіл похилився і знову став на своє місце.

      – Ой! – скрикнула якась панночка.

      – Тсс!.. Тихше, будь ласка!..

      – Мені страшно!.. – відповіла панночка.

      – Дух, ти тут? – запитала Жанна.

      Стіп СКАЧАТЬ