Листи до Феліції (1914–1917). Франц Кафка

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ напередодні. Це не залежало б навіть від надії колись пізніше, у спокої, ще раз мати змогу розпочати цю розмову. Я маю цілковиту довіру до Тебе, Феліціє, цілковиту довіру, спробуй зрозуміти це, наскільки це можливо. Те, що я запитував і знову ж запитуватиму, йде, радше, від чужої мені логічної потреби, ніж від потреби мого серця. Звичайно, у цій гостроті це неправильно, це так – лише приблизно; за логікою, є ще й інші джерела страждань.

      (Що має на увазі фройляйн Блох з приводу цього [під цим], коли в телеграмі, яку я саме зараз отримав, вона пише «Щирі побажання вашій задоволеній Ґрете Блох»?)

      Найгіршим і просто-таки нестерпним було те, що ми ніколи або лише на короткі миті лишалися на вулиці наодинці, і що я не міг отримати Твого поцілунку, який би мене заспокоїв. Ти могла б мені дати цю можливість, але не зробила цього, я ж був аж надто розгубленим, щоб добиватися її силою. Усі права, які мені дає факт заручення, для мене огидні й повністю неприйнятні, заручення є зараз нічим іншим, як без шлюбу грати комедію шлюбу на втіху іншим. Цього я не можу, навпаки – я можу страшенно страждати від цього. Іноді мені хотілося дякувати Богові, що ми не живемо в одному місті; але тоді мені знову хочеться дякувати Богові, адже якби ми жили в одному місті, тоді ми б, безперечно, одружилися раніше попри службові ювілеї[11]. Але хай там як, приїжджай зараз, і якнайскорше. Можливо, Твоя мати додасть кілька рядків до листа, який Ти пишеш моїм батькам; її тоді, звичайно, щиро запросять. Чи розказала Ти вже в конторі про свої заручини й чи домовилася з керівництвом про якомога раніший термін звільнення? Чи розірвала договір з лікаркою? Чи завершила роботу над журналом? Якби Ти могла також виконати лише одне з моїх багатьох прохань, тоді нехай воно буде таким: не працюй так багато, виходь на прогулянки та займайся гімнастикою, роби, що хочеш, лише не працюй ще поза конторою. Я візьму Тебе на роботу на час поза конторою й надсилатиму Тобі за це зарплатню, таку високу й так часто, як Ти забажаєш. Це я підтверджую своїм підписом.

Франц

      [На берегах] Палкі вітання матері й сестрам.

      17 квітня 1914 року, Прага

      До Феліції Бауер

      Люба Ф., у мене є лише десять хвилин і навіть не повних. Що мені робити й писати наспіх? Спочатку подякувати за те, що Ти вказуєш серпень як місяць звільнення, він повинен ним і лишитися. Я виглядав «страшенно жалюгідно», безперечно, і почувався так само, такий вигляд я завоював собі за пів року. Догляд за мною не допоміг би, плин часу допоможе й кожен день, на який Ти наближаєш цю мить, допоможе, а також допоможуть усяка довіра й усяке терпіння, які Ти виявляєш до мене, а останнє – найбільше. Ми ж (небезпечно наспіх виказувати такі категоричні зауваження), ми ж абсолютно протилежні люди, тож мусимо мати терпіння одне до одного, мусимо мати погляд, майже богоподібний, даний лише найвищому людському почуттю на необхідність, на правду і, врешті-решт, на невіддільність іншої людини. Я, Ф., маю цей погляд, тому і моя віра в наше майбутнє є міцною. Якщо ж мене колись торкнеться хоч найменший промінь такого Твого погляду, я затремчу від щастя.

Франц

      Напиши СКАЧАТЬ