Чорний хліб. Фоззі

Чтение книги онлайн.

      – Тут у Москві вийшов мерзотний фейлетон, – сказав він. – І ці товариші зображають рейс «Анадир-Москва» як, цитую, збіговисько п’яниць, які поїхали на Крайню Північ за довгим карбованцем і повертаються з батонами червоної риби та бочками ікри. Марнотратці життя, які ганьблять «Північбуд» і звання полярника!

      Чижова слухали уважно: він тут був справжнім царем і саме він вирішував, кому як жити. Його обличчя почервоніло, він зім’яв газету в трубку і вже бив нею по трибуні.

      – Я, товариші, вважаю, что це наклеп, у якому нашу дійсність зображено в неналежному ключі. Так, люди випивають, повертаючись на материк, але подивився б я на цих кореспондентов, якби вони відпрацювали сезон!

      У залі зашуміли, заулюлюкали, хтось навіть засвистів.

      – Тому, товариші, ми з вами зобов’язані дати гнівну відсіч критиканам і писакам, ухваливши цими поважними зборами резолюцію про недопущення подібного висвітлення важкої та небезпечної праці полярників. Олексій підготує текст, а зараз прошу голосувати. Хто за?

      Збори зашуміли ще більше, руки здійнялися вгору, і Лілія теж підняла свою – так було завжди. Чижов спитав, чи буде хтось проти, потім чи є ті, хто утримався. Це Лілія розуміла, а от про те, за що саме вони щойно голосували, жодної гадки не мала.

      Начальник сів на місце, Альбіна піднесла йому кружку, і засідання продовжилося. Нарешті Лілію покликали на сцену, і під оплески помічник Чижова вручив їй кольоровий аркуш паперу, перед тим показавши його всім, а потім якась дівчина винесла і дала їй чудовий помаранчевий японський рюкзак – тоді вона вже зраділа по-справжньому.

      Лілія повернулася на місце, роздивилася всі деталі того станка і вирішила, що подарує його синові. Потім знову танцювали діти, потім співали, а потім усі встали й заграла пісня, яка завжди в них лунає або на початку, або в кінці, або і тоді, і тоді.

      У великій кімнаті тепер не було дітей, якраз на їхні місця поставили два довгих столи, біля яких миттєво скупчилися люди. Лілія взяла собі котлетку, загорнула її в серветку – бачила, що так роблять поважні гості, й повторювала за ними. Пішла шукати Альбіну, у будь-якому разі діяти слід було через неї.

      Та бігала проміж гостей і відразу попередила, що всі справи – потім. Але біля неї стояв Чижов, і Лілія вирішила спробувати.

      – На прийом треба, начальник, – промовила вона впевнено, не забувши низенько вклонитися.

      – На прийом? – чомусь зрадівши, перепитав Чижов і оглянув її з голови до п’ят. – Завтра о восьмій давай, Ліля, сьогодні, сама розумієш, у нас тут свій семінар.

      До розмови втрутилася Альбіна:

      – На восьму у вас планерка, давайте тоді на десяту Сатарову, на десяту.

      – Добро, – легко погодився Чижов і рушив далі. Альбіна підхопила Лілію під руку і потягла вбік:

      – Лілічка, золотко, треба ж було через мене, через мене завжди треба. СКАЧАТЬ