Чорний хліб. Фоззі

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ кинула, ця батька зарізала. А раніше й люди сиділи цікаві: коли вона юною дівчиною прийшла сюди після навчання, на зоні можна було зустріти дружину міністра зовнішньої торгівлі СРСР – серйозна дама, між іншим. Або крадійок старої школи, які ще Крупській на вокзалі ридикюль різали. Ні, все деградує, все валиться, і кінця-краю тому не передбачається.

      Висваривши для порядку завідувачку Дороніну та перевіривши насамкінець кашу й соєвий сир до супу, вони пішли до виходу. Рація на портупеї чергового щось прошипіла, Куций нахилився й буркнув у відповідь: «Давай», і за кілька секунд заревіла сирена – ось уже й шоста, підйом.

      Далі вони пішли по жилих бараках, де доглядачі підіймали заспаний контингент. Усього будівель було три, але для ранкового огляду вистачить й однієї, найближчої.

      – Що вчора з борзими, коли зняв їх? – спитала вона, заходячи до першого гуртожитку.

      – Перед відбоєм, як наказували.

      – І як вони?

      – Ну, та, що на васері стояла, у лікарні.

      – Примерзла?

      – Та нічого особливого, простудифіліс, – реготнув Куций і відразу осікся, бо зрозумів, що дозволив собі зайвого.

      – Койки правимо, перевірка, – закричав він, склавши руки рупором, але Куклачова все собі вже занотувала.

      – А та, що Бєлугіній ножиці підклала?

      – Ой, та Карбишева давала. Волала: суки, я замерзну, вам не жити.

      – Бач яка бойова!

      – Ну, з нею жорсткіше: спочатку на СУУ[10] думав закрити, але потім вона сказала, що в мене шляпа відвалиться, так що на ШІЗО[11], до особливого.

      Ніна Іванівна кивнула головою, погоджуючись. Вони пройшли коридором до кінця будівлі, де вже вертухаї та днювальні шикували колону в сірих ватниках. Старший рипнувся було доповідати про педикульоз через відсутність мила, але Куклачова жестом руки його перервала. Відіслала, перевірила стан рукомийників і вийшла на вулицю.

      Пройшовши через черговий КПП, вони увійшли до промислової зони. Спочатку перевірили готовність швацьких цехів – дванадцятий загін сяяв червоними очима, але сидів і шив, намагаючись хоч трохи наздогнати місячний план. Потім зайшли до в’язального та макаронного, наостанок відвідали лісопильню та художню майстерню з розпису дерев’яних ложок, тарілок і матрьошок – скрізь був більш-менш порядок.

      Якби літо, довелося б ще городи перевіряти, а так є хоч один плюс у цій клятій безкінечній зимі. Ну, якщо не рахувати Нового року. Сирена коротко ревнула – ось уже й сьома, сніданок закінчився, починався розвід на роботу.

      – Так, – пригадала вона, – всіх, хто сьогодні на звільнення, поки притримати, посади їх у предвариловку.

      Конец ознакомительного фрагмента.

      Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

      Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию СКАЧАТЬ